ЦÑ? Ñ?таттÑ? Ñ” чаÑ?тиною Ñ?ерії з теми |
ІÑ?торіÑ? земель Ñ?учаÑ?ної України |
---|
![]() |
ХронологіÑ? та періоди |
Інші Ñ?татті |
Див. також |
ІÑ?тоÌ?ріÑ? УкраїÌ?ни — Ñ–Ñ?торіÑ? земель Ñ?учаÑ?ної України, українÑ?ького народу та інших Ñ—Ñ— мешканців, що проживають на території України, від доіÑ?торичних чаÑ?ів до Ñ?ьогоденнÑ?.
Територію України первіÑ?ні люди почали заÑ?елÑ?ти з давніх-давен (перші Ñ?ліди датуютьÑ?Ñ? близько 1 млн років до н. е.), піÑ?лÑ? чого вже Ñ—Ñ— не полишали навіть в чаÑ?и найбільшого проÑ?уваннÑ? льодовиків на південь [⇨]. ТериторіÑ? країни належить до найперших вогнищ цивілізації та міÑ?тобудуваннÑ?, вона входить до первіÑ?ного ареалу прирученнÑ? конÑ?, винаходу колеÑ?а та оÑ?воєннÑ? перших металів людÑ?твом [⇨]. Різні хвилі міграції індоєвропейців до Європи та пізніші в зворотному напрÑ?мку Ñ?клали підґрунтÑ? різнобарвної картини Ñ—Ñ— наÑ?еленнÑ?.
Поділ території на великі природні ліÑ?ову й Ñ?тепову Ñ?муги зумовив різні форми гоÑ?подарюваннÑ? й заклав характер подальших Ñ–Ñ?торичних процеÑ?ів, в Ñ?ких Ñ?теп українÑ?ький завжди залишавÑ?Ñ? невід'ємною Ñ?кладовою загальноєвразійÑ?ьких Ñ–Ñ?торичних Ñ– етноміграційних процеÑ?ів у Великому Ñ?тепу [⇨]. Грецька колонізаціÑ? морÑ?ького узбережжÑ? увібрала територію України до орбіти античної цивілізації Ñ?к Ñ—Ñ— північний фронтир [⇨]. Велике переÑ?еленнÑ? народів першої половини першого тиÑ?Ñ?чоліттÑ? н. е. [⇨] підживило процеÑ?и державотвореннÑ? у Ñ?лов'Ñ?нÑ?ьких племен [⇨], у Ñ?ких на СхідноєвропейÑ?ькій рівнині поÑ?тала потужна Ñ?ередньовічна держава КиївÑ?ька РуÑ?ÑŒ [⇨]. Подальші процеÑ?и феодального дробленнÑ? відкинули окремі Ñ—Ñ— чаÑ?тини на різні орбіти європейÑ?ького [⇨] та євразійÑ?ького Ñ?вітів (Золота Орда) [⇨].
Західні землі РуÑ?и Ñ?початку зібрало Велике кнÑ?зівÑ?тво ЛитовÑ?ьке, Ñ?ке, шукаючи Ñ?оюзників у боротьбі з МоÑ?ковÑ?ьким царÑ?твом та балтійÑ?ькими німцÑ?ми тіÑ?но інтегруєтьÑ?Ñ? із ПольÑ?ьким королівÑ?твом [⇨]. УтворюєтьÑ?Ñ? потужна Ñ?хідноєвропейÑ?ька держава ранньомодерного чаÑ?у — Річ ПоÑ?полита [⇨]. Соціально-політичні процеÑ?и в Ñ?кому й нагальна потреба в захиÑ?ті від кочовиків на півдні призводÑ?ть до поÑ?ви козацтва [⇨]. Яке Ñ?аме невдовзі Ñ?тане провідною Ñ?илою в процеÑ?ах його руйнації, Ñ?тановленню нової українÑ?ької нації, розбудові Ñ?амоÑ?тійної держави — Гетьманщини [⇨]. УкраїнÑ?ька націÑ?, затиÑ?нута між трьох Ñ?вітів, муÑ?ульманÑ?ького півднÑ?, католицької твердині на заході й нового правоÑ?лавного центру на Ñ?ході, намагаєтьÑ?Ñ? торувати влаÑ?ний шлÑ?Ñ…, що на певному етапі більш Ñ‚Ñ?жів до оÑ?таннього [⇨].
ЗавдÑ?ки культурному проÑ?вітництву хвилі мігрантів з Подніпров'Ñ?, що знайшли міÑ?це заÑ?тоÑ?уваннÑ? влаÑ?ним талантам на МоÑ?кві, оÑ?таннÑ? поÑ?тупово чаÑ?тково європеїзувалаÑ?Ñ? та транÑ?формувалаÑ?Ñ? у потужну євразійÑ?ьку Ñ?илу — РоÑ?ійÑ?ьку імперію [⇨]. ЦÑ? Ñ?ила за декілька Ñ?толіть поглинула майже уÑ?Ñ– українÑ?ькі етнічні землі, намагалаÑ?Ñ? аÑ?имілювати їхнє наÑ?еленнÑ?.
Придушуючи вÑ?Ñ– Ñ?проби влаÑ?ної національної розбудови українців [⇨], намагаєтьÑ?Ñ? не дати іншим державам відірвати Ñ—Ñ… до влаÑ?них орбіт, поєднуючи Ñ?илу та підÑ?тупніÑ?ть, перманентно нав'Ñ?зує влаÑ?ну волю українÑ?ькому народові [⇨]. Ð?ародові, що наприкінці XX Ñ?толіттÑ? виборов длÑ? Ñ?ебе ще один шанÑ? бути гоÑ?подарем на Ñ?воїй землі [⇨]. УкраїнÑ?ький народ продовжує боротьбу за влаÑ?ну незалежніÑ?ть [⇨].
Перша заÑ?відчена у пиÑ?емних джерелах назва Ñ–Ñ?торичної території України — РуÑ?ька землÑ?. У X—XIII Ñ?Ñ‚. цю назву вживали у двох значеннÑ?Ñ…: конкретному — на окреÑ?леннÑ? Ñ?дра політичної Ñ?пільноти — Середнього Подніпров'Ñ?, Ñ– розширеному, що охоплювало уÑ?Ñ– території, Ñ?кі Ñ?першу підпорÑ?дковувалиÑ?ÑŒ Києву, а згодом Ñ‚Ñ?жіли до нього. Понад 400-літнÑ? традиціÑ? ототожненнÑ? Ñ?ебе з РуÑ?ькою землею не зникла Ñ– піÑ?лÑ? розпаду цієї єдноÑ?ті. Тільки Галицько-ВолинÑ?ька держава, увійшовши до Ñ?кладу Корони ПольÑ?ької Ñ?к оÑ?обиÑ?тий домен королÑ?, офіційно іменувалаÑ?Ñ? з першої третини XV Ñ?Ñ‚. РуÑ?ьким воєводÑ?твом[1].
КонÑ?тантинопольÑ?ький патріархат задлÑ? розпізнаннÑ? нового — моÑ?ковÑ?ького Ñ– Ñ?тарого — київÑ?ького Ñ?вÑ?тительÑ?ьких церковних оÑ?ередків у першій половині XIV Ñ?Ñ‚. вперше почав вживати понÑ?ттÑ? Micra Rosia (Мала РоÑ?Ñ–Ñ?)‚ на відміну від Megale Rosia (Велика РоÑ?Ñ–Ñ?). У церковно-адмініÑ?тративному значенні понÑ?ттÑ? Мала РоÑ?Ñ–Ñ? вживав КонÑ?тантинополь длÑ? позначеннÑ? українÑ?ьких єпархій. З конÑ?тантинопольÑ?ьких грамот цей виÑ?лів в оÑ?танній чверті XIV Ñ?Ñ‚. перейшов до церковного пиÑ?ьменÑ?тва Ñ?к урочиÑ?тий Ñ?инонім українÑ?ького правоÑ?лавного проÑ?тору Польщі та ЛитовÑ?ького кнÑ?зівÑ?тва, а з кінцÑ? XVII — початку XVIII Ñ?Ñ‚. Ñ?тав ототожнюватиÑ?Ñ? з територією Козацької держави, аж врешті офіційно замінив Ñ—Ñ— попередню назву (Україна)[2].
Ð?а західноєвропейÑ?ьких географічних мапах зеÌ?млі колишніх північно-Ñ?хідних кнÑ?зівÑ?тв поÑ?лідовно позначалиÑ?Ñ? Ñ?к Moscovia. Ð?атоміÑ?ть терени колишніх ЧернігівÑ?ького, КиївÑ?ького Ñ– Галицько-ВолинÑ?ького кнÑ?зівÑ?тв, ототожнювані з первіÑ?ною, материнÑ?ькою РуÑ?Ñ?ÑŽ, завжди позначені Ñ?к Russia чи Ruthenia (з XVI Ñ?Ñ‚. — також Roxolania)[2].
Паралельно у внутрішньому вжитку з XVI Ñ?Ñ‚., а оÑ?обливо піÑ?лÑ? укладеннÑ? ЛюблінÑ?ької унії 1569 Ñ€. нарівні зі Ñ?ловом РуÑ?ÑŒ починають дедалі активніше вживати понÑ?ттÑ? Україна (Ñ?аме цÑ? назва зуÑ?трічаєтьÑ?Ñ? також у деÑ?ких іноземних документах — наприклад, у Ñ?пиÑ?ках Ñ?тудентів Сорбонни). Характерно, що, Ñ?к колиÑ?ÑŒ у кнÑ?жі чаÑ?и — РуÑ?ька землÑ?, Ñ?лово Україна вживали у двох значеннÑ?Ñ…: конкретно-географічному — на означеннÑ? Подніпров'Ñ?, Ñ– розширеному — Ñ?к Ñ?инонім уÑ?ього українÑ?ького проÑ?тору[2].
ОÑ?таточно Ñ– юридично назва Україна закріпилаÑ?Ñ? на початку XX Ñ?толіттÑ? за чаÑ?ів УÐ?Ð [3].
Палеоліт (1,5 млн — 11 тиÑ?. років тому). Перші люди на території Ñ?учаÑ?ної України з'Ñ?вилиÑ?Ñ? в епоху раннього палеоліту, так звану ашельÑ?ьку добу, понад 900—800 тиÑ?. років тому[4]. Ð?айдавніша Ñ?тоÑ?нка первіÑ?ної людини на території України, Королево-1 на Закарпатті, віком від 1 млн років (гюнцьке зледеніннÑ?)[5]. У верхніх шарах пізнього палеоліту Ñ?ліди культури ашель Ñ– муÑ?тьє. ОÑ?таннє палеолітичне поÑ?еленнÑ? Ñ–Ñ?нувало тут на початку вюрмÑ?ького зледеніннÑ? — близько 50 тиÑ?. років тому[5][6]. ЗаÑ?еленнÑ? відбувалоÑ?Ñ? із заходу на Ñ?хід, кількаразовими хвилÑ?ми, Ñ– тривало до 100 тиÑ?. років тому. ЗнарÑ?ддÑ? праці цих людей, у Ñ?ких археологи вбачають пітекантропів, виÑ?влено окрім ЗакарпаттÑ? також на Ð?аддніÑ?трÑ?нщині, Житомирщині, ДонбаÑ?Ñ– та в Криму. Проте викопних решток пітекантропів не знайдено[4]. Ð?нтропогенез проходив в умовах періодичних зледенінь: гюнцького, міндельÑ?ького, ріÑ?ького (макÑ?имальне, льодовик доходив до умовної лінії Дніпро — Львів) Ñ– вюрмÑ?ького, Ñ?кі формували природні зони України: тундру, ліÑ?оÑ?теп Ñ– Ñ?теп[7].
У Ñ?ередньому палеоліті, у так звану муÑ?тьєрÑ?ьку добу, що тривала 100—35 тиÑ?. років тому, територію України займали неандертальці. ДоÑ?лідники виÑ?вили понад 300 Ñ?тоÑ?нок Ñ– поховань цих людей, переважно у гірÑ?ьких районах ЗакарпаттÑ?, ПрикарпаттÑ?, Ð?адпоріжжÑ?, Ñ€Ñ?д Ñ?тоÑ?нок в печерах Ñ?хідної чаÑ?тини КримÑ?ьких гір — Киїк-Коба, Пролом I, Буран-КаÑ? III, Вовчий Грот[8]. Ð?а Ñ?тоÑ?нці Молодове на ДніÑ?трі була знайдена лопатка мамонта з малюнками на ній[9].
Люди Ñ?учаÑ?ного типу, Homo sapiens sapiens, або кроманьйонці, Ñ?формувалиÑ?Ñ? у період верхнього палеоліту, понад 40—35 тиÑ?. років тому. Ð?а теренах України мешкали предÑ?тавники європеоїдної раÑ?и, Ñ?кі витіÑ?нили неандертальців[10]. Кроманьйонці мали примітивну родову організацію Ñ– були Ñ?уÑ?пільÑ?твом миÑ?ливців-збирачів[6]. Ð?рхеологи знайшли близько 800 пам'Ñ?ток цих людей в Україні Ñ– виділÑ?ють Ñ—Ñ… у закарпатÑ?ьку, дніÑ?тровÑ?ьку, волинÑ?ьку, Ñ?ередньодніпровÑ?ьку та Ñ?тепову групи[10]. Ð?а Ñ?ході країни визначною пам'Ñ?ткою пізнього палеоліту Ñ?лугують перші петрогліфи Кам'Ñ?ної Могили (оÑ?танець чаÑ?ів СарматÑ?ького морÑ?), це міÑ?це було культовим центром кроманьйонців Ñ?тепової зони[11]. Відомі Ñ?тоÑ?нки чаÑ?ів пізнього палеоліту на території України: Мізин (на правому березі ДеÑ?ни), Межиріч (Черкащина), КирилівÑ?ька (у межах Києва). У цей чаÑ? люди призвичаїлиÑ?ÑŒ викориÑ?товувати природні джерела вогню, пізніше навчилиÑ?ÑŒ видобувати його Ñ?амоÑ?тійно, виготовлÑ?ти одÑ?г, облаштовувати штучні житла. Форма гоÑ?подарюваннÑ? була привлаÑ?нювальною (збиральництво, миÑ?ливÑ?тво). ФормуютьÑ?Ñ? найфундаментальніші оÑ?нови Ñ?учаÑ?ної Ñ?уÑ?пільної організації, зароджуютьÑ?Ñ? перші віруваннÑ?, первіÑ?не миÑ?тецтво.
Мезоліт (11-8 тиÑ?. років тому). Період збігÑ?Ñ? з таненнÑ?м льодовика та початком нової геологічної доби — голоцену. Загальне потепліннÑ? Ñ?приÑ?ло збільшенню кількоÑ?ті наÑ?еленнÑ?. Ð?погей розвитку миÑ?ливÑ?ького гоÑ?подарÑ?тва. ЗникненнÑ? льодовикової фауни внаÑ?лідок комплекÑ?у факторів (від кліматичних змін до прÑ?мого винищеннÑ? людиною) призводить до оÑ?таточної кризи палеолітичних заÑ?обів миÑ?ливÑ?тва. У цей період людина одомашнила Ñ?обаку, винайшла лук Ñ– рибальÑ?ьке знарÑ?ддÑ?. ЗаміÑ?ть колективного полюваннÑ? на Ñ?тадних тварин цÑ? Ñ?права Ñ?тає індивідуальною. ВідбуваєтьÑ?Ñ? загальна індивідуалізаціÑ? Ñ?поÑ?обу життÑ?, побутове виокремленнÑ? родин від Ñ?пільного роду. ОдночаÑ?но відбувавÑ?Ñ? поÑ?туповий перехід від кочового до оÑ?ілого життÑ?. ФормувалиÑ?ÑŒ перші територіальні громади. СереднÑ? очікувана триваліÑ?ть життÑ? збільшилаÑ?ÑŒ від 20-25 років до 35. У цей чаÑ? на території Ñ?учаÑ?ної України відбуваєтьÑ?Ñ? поширеннÑ? мікролітів. Ð’ Україні виÑ?влено понад 300 мезолітичних міÑ?цезнаходжень, Ñ?кі клаÑ?ифікують у південно-Ñ?тепову та поліÑ?ько-ліÑ?оÑ?тепову культурно-територіальні зони[12]. Криза привлаÑ?нюваного мезолітичного гоÑ?подарÑ?тва поÑ?тупово змуÑ?ила людей взÑ?тиÑ?Ñ? за відтворювальні форми гоÑ?подарюваннÑ?.
Ð?еоліт (8-6 тиÑ?. років тому). ВідбуваєтьÑ?Ñ? неолітична революціÑ? (термін запропоновано Гордоном Чайльдом) — перехід від привлаÑ?нювального гоÑ?подарÑ?тва (полюваннÑ?, збиральництво) до відтворюючого (тваринництво, землеробÑ?тво)[6]. Ð?аÑ?еленнÑ? переходить до оÑ?ілого Ñ?поÑ?обу життÑ?, винаходить кераміку (що поÑ?іла важливе міÑ?це в поліпшенні заÑ?обів приготуваннÑ? й зберіганнÑ? їжі), займаєтьÑ?Ñ? землеробÑ?твом Ñ– Ñ?котарÑ?твом (одомашнено більшіÑ?ть Ñ?учаÑ?них Ñ?війÑ?ьких тварин), що через нерівномірніÑ?ть географічних умов призводить до територіального поділу праці й розвитку торгівлі. З'Ñ?влÑ?єтьÑ?Ñ? реміÑ?ництво (оÑ?обливо плетіннÑ?, на оÑ?нові Ñ?кого в деÑ?ких груп наÑ?еленнÑ? виникло ткацтво) Ñ– прошарок людей-організаторів з Ñ?ких викриÑ?талізовуєтьÑ?Ñ? з чаÑ?ом ариÑ?тократіÑ?. СтабілізувавÑ?Ñ? ландшафтний поділ України на ліÑ?ову, ліÑ?оÑ?тепову Ñ– Ñ?тепову зони, утворивÑ?Ñ? гумуÑ?ний покрив землі. Ð?еолітичні культури України формувалиÑ?Ñ? під впливом доÑ?Ñ?гнень оÑ?ередків Близького Сходу, Ñ?кі імпортувалиÑ?Ñ? переважно через БалканÑ?ький півоÑ?трів Ñ– Подунав'Ñ?[13]. До цього чаÑ?у відноÑ?итьÑ?Ñ? буго-дніÑ?тровÑ?ька культура.
Енеоліт, або мідна доба (7-5 тиÑ?. років тому).
ЦÑ? епоха позначена впровадженнÑ?м мідних знарÑ?дь праці. Стала виразнішою гоÑ?подарча Ñ?пеціалізаціÑ? природно-кліматичних зон: Ñ?котарÑ?тво у Ñ?тепу, хліборобÑ?тво в ліÑ?оÑ?тепу Ñ– миÑ?ливÑ?тво в ліÑ?овій Ñ?музі. ЧаÑ? великих землеробÑ?ьких культур на теренах України, перш за вÑ?е трипільÑ?ької (VI—III тиÑ?Ñ?чоліттÑ? до н. е.) — культури величезних Ñ?к на той чаÑ? (10-15 тиÑ?. мешканців) концентричних протоміÑ?Ñ‚ з двоповерховими будівлÑ?ми. Трипільці мали гончарні печі та влаÑ?ну знакову Ñ?иÑ?тему, тобто були близькі до Ñ?твореннÑ? влаÑ?ної цивілізації. Однак цьому завадив екÑ?тенÑ?ивний характер хліборобÑ?тва, Ñ?кий розпорошив Ñ?или трипільців[14]. Трипільці відомі влаÑ?ною оригінальними розпиÑ?ами на кераміці, дрібними Ñ?татуетками людей Ñ– тварин, керамічними моделÑ?ми будівель, Ñ?аней, тронів та Ñ?окир Ñ– біноклеподібними келихами. Цю археологічну культуру вперше відкрив Вікентій Хвойка, пізніше ретельно доÑ?лідили археологи ТетÑ?на ПаÑ?Ñ?ек та Михайло Відейко. Ð?а Ñ?ході України ці чаÑ?и предÑ?тавлені Ñ?ередньоÑ?тогівÑ?ькою культурою.
Бронзова доба (III тиÑ?Ñ?чоліттÑ? — XII Ñ?толіттÑ? до н. е.). Період поширеннÑ? виробів із бронзи (Ñ?плаву міді з оловом, або миш'Ñ?ком). Ð?ридизаціÑ? клімату пожвавлює розвиток заÑ?обів виробництва, змушує Ñ?тепові племена розвивати кочове Ñ?котарÑ?тво, а ліÑ?оÑ?тепові — орне землеробÑ?тво. РозширюєтьÑ?Ñ? аÑ?ортимент культурних роÑ?лин, зароджуєтьÑ?Ñ? Ñ?адівництво. ПродуктивніÑ?ть праці пожвавлює поÑ?иленнÑ? майнової нерівноÑ?ті. Занепад трипільÑ?ької культури позначивÑ?Ñ? конÑ?олідацією Ñ?котарів Ñ– поÑ?вою Ñ?мної культури (2800—2300 до н. е.), у ноÑ?Ñ–Ñ?Ñ… Ñ?кої вчені вбачають аріїв, індоєвропейців[15]. Вони охоплювали територію від Криму до КиївÑ?ького ПоліÑ?Ñ?Ñ?. Ð?а базі цієї культури на південному Ñ?ході Україні поÑ?тає катакомбна культура (2300—1300 до н. е.), ноÑ?Ñ–Ñ— Ñ?кої перебували у контактах з хліборобÑ?ькою культурою шнуркової кераміки (2300—1700 до н. е.), що займала територію північного заходу країни[16]. ПіÑ?лÑ? XVII Ñ?толіттÑ? до н. е. катакомбну культуру заÑ?тупила зрубна культура (1700—1300 до н. е.), Ñ?ка аÑ?оціюєтьÑ?Ñ? з іраномовними племенами Ñ?котарів, а культуру шнуркової кераміки на теренах України витіÑ?нила тшинецька культура (1700—1200 до н. е.), Ñ?ку пов'Ñ?зують із праÑ?лов'Ñ?нÑ?ько-балтÑ?ькою Ñ?пільніÑ?тю хліборобів[17].
Ð?а XII—X Ñ?толіттÑ? до н. е. територіÑ? України залишалаÑ?Ñ? розділеною між різними культурними Ñ?пільнотами, північні ліÑ?и на заході займали праÑ?лов'Ñ?ни, а на Ñ?ході — прафіно-угри; у ліÑ?оÑ?тепу мешкали фрако-іллірійÑ?ькі, а у Ñ?тепу — північноіранÑ?ькі племена.
Кімерійці — найдревніший народ, Ñ?кий проживав на теренах Ñ?учаÑ?ної України, назва Ñ?кого була задокументована та збереглаÑ?Ñ? до наших чаÑ?ів.[18] Це були племена Ñ?котарів, Ñ?кі заÑ?елили Ñ?тепову й ліÑ?оÑ?тепову зони Ñ– належали до іраномовної групи . Вони перші принеÑ?ли з Ñ?обою залізне знарÑ?ддÑ? (залізні мечі, оздоблені бронзою руків'Ñ?) й започаткували нову добу — залізну. ПохованнÑ? робили Ñ?к й інші іранці в курганах. У Гомера кімерійці згадуютьÑ?Ñ? в «ОдіÑ?Ñ?еї» під етнонімом «гіпемологи», тобто ті, що п'ють кобилÑ?че молоко. Про «уÑ?лавлених кобилодойців» повідомлÑ?Ñ” не тільки Гомер, але й такі відомі античні автори, Ñ?к Геродот, Каллімах, Страбон. Ð?Ñ?Ñ?ирійÑ?ькі клинопиÑ?ні джерела згадують цей народ під назвою «гамірра». Кімерійці займали значну територію між ДніÑ?тром Ñ– Доном, а також КримÑ?ький півоÑ?трів, де вони мали укріплені городища. Саме кімерійці збудували близько 1250 року до н. е. перше відоме міÑ?то-порт на території України. Їхнім головним занÑ?ттÑ?м були війÑ?ькові походи. ВважаєтьÑ?Ñ?, що кімерійці Ñ” гілкою давньоіранÑ?ького кочового народу, генетично близького до Ñ?кіфів. ЇхнÑ? матеріальна культура дійшла до наÑ? у виглÑ?ді прикраÑ? із кіÑ?ток, різноманітної зброї (луки, кинджали, мечі, молоти) з поховань зі Ñ?телами.
Скіфи, інші іранÑ?ькі племена з Центральної Ð?зії, у VII Ñ?толітті до н. е. витіÑ?нили кімерійців зі Ñ?тепу. Вони також були Ñ?котарÑ?ми, кочовиками, полюблÑ?ли воювати. У Криму вони мирно аÑ?имілювалиÑ?Ñ? з таврами, Ñ?кі жили тут з I тиÑ?. до н. е. й займалиÑ?Ñ? Ñ?котарÑ?твом, рільництвом та рибальÑ?твом. Через тіÑ?ні торговельні й культурні зв'Ñ?зки з грецькими колоніÑ?тами Північного Причорномор'Ñ? їхнÑ? культура, побут, міфологіÑ? та звичаї були добре опиÑ?ані («СкіфіÑ?» їхнього Ñ?учаÑ?ника, давньогрецького Ñ–Ñ?торика Геродота) й дійшли до наÑ?. У прикраÑ?ах характерною риÑ?ою тої доби Ñ” звіриний Ñ?тиль (пектораль із ТовÑ?тої Могили). У Північному Криму та нижній течії Дніпра відома велика кількіÑ?ть Ñ?кіфÑ?ьких поховань-курганів (ТовÑ?та могила, Солоха). РозрізнÑ?ють Ñ?кіфів-орачів на півночі (ЧорноліÑ?ька культура) та Ñ?кіфів-Ñ?котарів на півдні. Серед південних Ñ?кіфів вирізнÑ?лиÑ?ÑŒ, так звані «царÑ?ькі», Ñ?кі панували над іншими, збираючи з них данину. ЦарÑ?ькі Ñ?кіфи поÑ?тупово під впливом греків переходÑ?ть до оÑ?ілого Ñ?поÑ?обу життÑ? (Ð?еаполь СкіфÑ?ький), утворюєтьÑ?Ñ? перше державне об'єднаннÑ?, відоме під назвою «царÑ?тво Ð?теÑ?». 513 року до н. е. перÑ?ький цар Дарій робить невдалий війÑ?ьковий похід до Скіфії з метою підкорити Ñ—Ñ— народи, але отримує від непокірних Ñ?кіфів заміÑ?ть «води й землі» лише «птаха, жабу, мишу Ñ– п'Ñ?ть Ñ?тріл».
У II—III Ñ?толіттÑ?Ñ… Ñ?кіфи поÑ?тупово зі Ñ?ходу витиÑ?куютьÑ?Ñ? іншими кочовими Ñ?котарÑ?ькими іранÑ?ькими племенами — Ñ?арматами (Ñ?авроматами). Ці народи добре відомі Ñ?воєю войовничіÑ?тю Ñ– міцною Ñ?татурою. Вони, Ñ?к Ñ– предÑ?тавники катакомбної культури до них та алани піÑ?лÑ?, робили Ñ?обі штучну деформацію черепів. Важка Ñ?арматÑ?ька кіннота була затребувана римÑ?ькою армією в різних куточках імперії. Значну роль у житті Ñ?арматів відігравали жінки-амазонки. Ð?рхеологічна культура Ñ?арматів значно бідніша за Ñ?кіфÑ?ьку, длÑ? предметів ювелірного миÑ?тецтва (оÑ?обливо фібул) Ñ?арматів також характерний звіриний Ñ?тиль, але його відрізнÑ?Ñ” велика кількіÑ?ть коштовного каміннÑ? (бірюза та червоні Ñ?амоцвіти).
З IV Ñ?толіттÑ? піÑ?лÑ? перенеÑ?еннÑ? Ñ?толиці РимÑ?ької імперії до КоÑ?Ñ‚Ñ?нтинополÑ?, а згодом й розділу держави на західну та Ñ?хідну чаÑ?тини, територіÑ? України починає інтенÑ?ивніше потраплÑ?ти під культурний вплив Візантії.
У VIII Ñ?толітті до н. е. в Греції відбуваєтьÑ?Ñ? демографічний вибух. Через брак родючих земель це Ñ?причинює маÑ?оване розÑ?еленнÑ? Ñ– грецьку колонізацію СередземноморÑ?ького Ñ?віту (за Ñ?ловами давньоримÑ?ького Ñ–Ñ?торика Плутарха, греки на берегах Середземного морÑ? розÑ?ілиÑ?Ñ? «немов ті жаби на берегах Ñ?таву»). КолонізаціÑ? торкаєтьÑ?Ñ? й північних берегів Чорного морÑ?. Ці процеÑ?и підÑ?илюють незалежніÑ?ть окремих громад, дають альтернативу царÑ?ькій тиранії в поліÑ?ах, отже пожвавлюють перехід до демократичних форм правліннÑ?. VI Ñ?толіттÑ?м до н. е. датуєтьÑ?Ñ? вік поÑ?ви першого грецького поÑ?еленнÑ? на оÑ?трові Березань в гирлі Дніпра (БориÑ?феніда). З чаÑ?ом на півдні Ñ?учаÑ?ної України з'Ñ?влÑ?ютьÑ?Ñ? інші міÑ?та-держави: Тіра Ñ– Ð?іконій (на ДніÑ?трі), ОльвіÑ? (іонійÑ?ька культура на Південному Бузі), ХерÑ?онеÑ? (дорійÑ?ька культура білÑ? Ñ?учаÑ?ного СеваÑ?тополÑ?), Пантікапей (білÑ? Ñ?учаÑ?ної Керчі), ФеодоÑ?Ñ–Ñ?, ТанаїÑ? (в гирлі Дону). Економіка давньогрецьких поліÑ?ів базувалаÑ?ÑŒ на виÑ?окорозвиненому реміÑ?ництві, землеробÑ?тві (пшеницÑ?, виноград) та торгівлі з міÑ?цевими. До материнÑ?ьких поліÑ?ів направлÑ?ли хліб, вино, рибний Ñ?оуÑ? гарун, вимінÑ?не хутро, мед, худобу. У поліÑ?ах була розвинена рабовлаÑ?ницька демократіÑ? — уÑ?Ñ? влада належала громадÑ?нам («демоÑ?у»), що зі зброєю в руках боронили влаÑ?ну громаду й радилиÑ?ÑŒ на агорах, шлÑ?хом голоÑ?уваннÑ? вирішували важливі питаннÑ?. Окрім громадÑ?н поліÑ?и наÑ?елÑ?ли безправні раби, інші греки, що не були громадÑ?нами, займалиÑ?ÑŒ здебільшого торгівлею («метеки») та іноземці «кÑ?ени». Головним джерелом поÑ?тачаннÑ? рабів був війÑ?ьковий полон, народженнÑ? від рабині чи купівлÑ? на невільничих ринках. Колонії Ñ?кладалиÑ?Ñ? влаÑ?не з поліÑ?а та Ñ?ільÑ?ькогоÑ?подарÑ?ьких округів. МіÑ?та було оÑ?нащено водогоном та водоÑ?током, були поширені ремеÑ?ла й торгівлÑ?, карбувалиÑ?ÑŒ влаÑ?ні монети. Ð?ащадки давніх греків мешкали в Криму аж до кінцÑ? XVIII Ñ?толіттÑ?, коли за наказом Катерини II Ñ—Ñ… було наÑ?ильно переÑ?елено у Приазов'Ñ?.
У V Ñ?толітті до н. е. на берегах КерченÑ?ької протоки, між КерченÑ?ьким та ТаманÑ?ьким півоÑ?тровами утворюєтьÑ?Ñ? Ñ?ильна централізована БоÑ?порÑ?ька держава. Спершу це був Ñ?оюз поліÑ?ів (ФеодоÑ?Ñ–Ñ?, ФанагоріÑ? та ін., Ñ?толицею був Пантікапей), Ñ?кі мали певну автономію, та згодом це об'єднаннÑ? перетворилоÑ?Ñ? на абÑ?олютну монархію. Економіка цього царÑ?тва була побудована на Ñ?ільÑ?ькому гоÑ?подарÑ?тві та торгівлі з Ð?фінами, куди вивозили до 5 млн пудів зерна щорічно. З чаÑ?ом БоÑ?пор тривало протиÑ?тоїть екÑ?панÑ?Ñ–Ñ— Риму на північний Ñ?хід. ОÑ?танній Ñ—Ñ— правитель Мітрідат VI Євпатор у I Ñ?толітті до н. е. зазнав оÑ?таточної поразки й вкоротив Ñ?обі віку. Північне Причорномор'Ñ? потраплÑ?Ñ” під вплив РимÑ?ької імперії, хоча офіційні кордони держави проходили Дунаєм-ДніÑ?тром (ТраÑ?нові вали) Ñ– Кавказькими горами, а в Криму римÑ?ькі гарнізони перебували лише в окремих поліÑ?ах.
Давньогрецька культура принеÑ?ла до Північного Причорномор'Ñ? античну архітектуру, миÑ?тецтво, оÑ?віту, розвинену науку (оÑ?обливо медицину), виноградарÑ?тво та виноробÑ?тво. Як наÑ?лідок грецької колонізації: розвиток демократичного уÑ?трою, технологій землеробÑ?тва Ñ– ремеÑ?ел, урбанізаціÑ?, уведеннÑ? в обіг монети, південний вектор цивілізаційної орієнтації наÑ?еленнÑ?.
ПіÑ?лÑ? розколу РимÑ?ької імперії на Західну та Східну наÑ?тав візантійÑ?ький період в Ñ–Ñ?торії Північного Причорномор'Ñ?. У Ñ?ередині III Ñ?Ñ‚. н. е. з баÑ?ейну Ð’Ñ–Ñ?ли (вельбарÑ?ька культура) на землі Середнього Ñ– Ð?ижнього Подніпров'Ñ? переÑ?елÑ?ютьÑ?Ñ? Ñ?кандинавÑ?ькі племена готів, нову країну вони назвали Оюм. ВійÑ?ькова вправніÑ?ть та вождівÑ?ька організаціÑ? дозволила їм за чаÑ?ів Германариха підкорити величезні території в Східній Європі, міÑ?цеве землеробÑ?ьке наÑ?еленнÑ? ліÑ?ової чаÑ?тини Подніпров'Ñ? (легендарна Ñ?трата антÑ?ького вождÑ? Божа) та витіÑ?нити його на північ, вигнати іранÑ?ькі племена Ñ?арматів зі Ñ?тепу та завоювати Крим. Це призвело до заÑ?нуваннÑ? ними влаÑ?ного королівÑ?тва (опиÑ?аного в праці «Гетика» римÑ?ького Ñ–Ñ?торика Йордана) зі Ñ?толицею ДанпарÑ?тад (ймовірно, городище білÑ? Ñ?ела Башмачка, ДніпропетровÑ?ької облаÑ?ті). ДеÑ?кі вчені вважають, що готи також були причетні до формуваннÑ? чернÑ?хівÑ?ької археологічної культури (кінець II — Ñ?ередина V Ñ?толіттÑ? н. е.) — одного з найцікавіших Ñ?вищ у допиÑ?емній Ñ–Ñ?торії на землÑ?Ñ… України.[19] Ð?ині відомо близько 5 тиÑ?. чернÑ?хівÑ?ьких Ñ?тарожитноÑ?тей, переважно поÑ?елень, а Ñ—Ñ… географіÑ? ототожнюєтьÑ?Ñ? із значною чаÑ?тиною Ñ?учаÑ?ної території України. Зокрема, зафікÑ?овано, що Ñ?аме в цей чаÑ? на території України уперше Ñ?тали викориÑ?товувати гончарний круг та залізні лемеші, запровадили Ñ?клоробне виробництво, вÑ?ебічно розвинули металургію та різноманітні залізообробні ремеÑ?ла[19].
ПануваннÑ? готів у Подніпров'Ñ— було припинено у 375 н. е., коли Ñ?оюз кочових азійÑ?ьких племен гунів, Ñ?ких очолював Баламбер завдав їм поразки Ñ– змуÑ?ив мігрувати на захід, що Ñ?тало одним з перших етапів великого переÑ?еленнÑ? народів. Ð?евдовзі гуни Ñ?творили між Доном Ñ– Карпатами могутню державу, на чолі Ñ?кої Ñ?тав Ð?ттіла (помер 453 року). ПіÑ?лÑ? кількох поразок від римлÑ?н Ñ– Ñ?оюзників вона втрачає Ñ?илу Ñ– розпадаєтьÑ?Ñ?.
Ці процеÑ?и дали змогу нащадкам племен київÑ?ької культури, що Ñ?формувалаÑ?ÑŒ на оÑ?нові пізньозарубинецької та була витіÑ?нена готами на північ, знову вийти на Ñ?вітову арену й поновити розÑ?еленнÑ? праÑ?лов'Ñ?н (колочинÑ?ька, пеньківÑ?ька культури) на південь в ліÑ?оÑ?теп Ñ– Ñ?теп, перейти Карпати Ñ– Дунай Ñ– потрапити до Паннонії та ВізантійÑ?ької імперії. СкориÑ?тавшиÑ?ÑŒ наÑ?лідками ÑŽÑ?тиніанової чуми VI Ñ?толіттÑ? Ñ?лов'Ñ?ни заÑ?елÑ?ють майже Ñ?пуÑ?тошені Балкани й Ñ?тають головним етно-культурним рушієм цього регіону на наÑ?тупні 1,5 тиÑ?. років.
ПіÑ?лÑ? гунів у Північне Причорномор'Ñ? продовжили прибувати нові Ñ– нові кочові племена. Так, у VI Ñ?Ñ‚. прийшли авари, Ñ?кі надовго не затрималиÑ?Ñ? Ñ– рушили у Паннонію. Ð?евдовзі за ними прибули булгари, Ñ?кі у VII Ñ?Ñ‚. на правобережжі Дніпра утворили кочову державу — Велику Булгарію (632—668), Ñ?ка розпалаÑ?Ñ? відразу піÑ?лÑ? Ñ?мерті Ñ?вого заÑ?новника, хана Кубрата. Під тиÑ?ком новоприбулих хозарів, булгари розділилиÑ?Ñ? Ñ– чаÑ?тина з них рушила на терени Ñ?учаÑ?ної Болгарії під проводом кагана Ð?Ñ?паруха, де вони утворили Перше БолгарÑ?ьке царÑ?тво, Ñ?кому ще деÑ?кий чаÑ? належало пониззÑ? ДніÑ?тра Ñ– Дунаю.
Хозари у VII—VIII Ñ?Ñ‚. змогли підкорити залишки попередніх кочових племен, чаÑ?тина з Ñ?ких вже почала оÑ?ідати, Ñ– утворили Ñ?вою державу — ХозарÑ?ький каганат, що археологічно предÑ?тавлений Ñ?алтово-маÑ?цькою культурою від Дніпра до Волги.[20] ХозарÑ?ький каганат контролював важливе Ñ?тепове відгалуженнÑ?м великого торгового шовкового шлÑ?ху між Китаєм та Візантією Ñ– зміцнивÑ?Ñ? наÑ?тільки, що зміг на певний чаÑ? зупинити міграцію інших кочовиків та змуÑ?ив деÑ?кі Ñ?лов'Ñ?нÑ?ькі племена виплачувати данину.
ЦÑ? Ñ?таттÑ? Ñ” чаÑ?тиною Ñ?ерії Ñ?татей про народ |
Українці |
---|
![]() |
![]() |
Прабатьківщина Ñ?лов'Ñ?н не має загальновизнаної локалізації. Перші згадки про Ñ?лов'Ñ?н траплÑ?ютьÑ?Ñ? у римÑ?ьких авторів I—II Ñ?толіттÑ? н. е. ПлініÑ? Старшого, Тацита, ПтолемеÑ?, де Ñ?лов'Ñ?ни виÑ?тупають Ñ?к «венеди» або «венети». Етнонім «Ñ?клавіни» вперше викориÑ?товують візантійÑ?ькі автори. Йордан Ñ?повіщає, що в VI Ñ?толітті вже були три гілки Ñ?лов'Ñ?н: венеди (на північ Ñ– Ñ?хід від Ð’Ñ–Ñ?ли й Карпат), анти (між ДніÑ?тром Ñ– Дніпром) Ñ– Ñ?клавіни (Ð?ижнє Подунав'Ñ?). БільшіÑ?ть вчених вбачає у процеÑ?Ñ– розÑ?еленнÑ? цих племен початок формуваннÑ? окремих Ñ?лов'Ñ?нÑ?ьких народів, зокрема українÑ?ького. Пізніше Ñ?лов'Ñ?н більш детально опиÑ?ав візантійÑ?ький Ñ–Ñ?торик Прокопій КеÑ?арійÑ?ький у Ñ?воїй трилогії «ІÑ?торії війн» імператора ЮÑ?тиніана (527—565). Це були чаÑ?и, коли на Ñ?пуÑ?тошені ÑŽÑ?тиніановою чумою Балкани з півночі під тиÑ?ком Великого переÑ?еленнÑ? народів переÑ?елÑ?лиÑ?ÑŒ Ñ– Ñ?лов'Ñ?нÑ?ькі племена.
Між V—VII Ñ?толіттÑ?ми на території Ñ?клавинів та антів формуютьÑ?Ñ? локальні культурні ареали, Ñ?кі поÑ?тупово криÑ?талізувалиÑ?Ñ? у Ñ?оюзи міÑ?цевих Ñ?лов'Ñ?нÑ?ьких племен. Племінні Ñ?оюзи Ñ?лов'Ñ?н на теренах Ñ?учаÑ?ної України: полÑ?ни (з центром в Києві), Ñ?іверÑ?ни (Чернігів), деревлÑ?ни (Житомир), дуліби й бужани — у верхів'Ñ?Ñ… ДніÑ?тра та баÑ?ейні Західного Бугу, уличі (бузько-дніÑ?трове межиріччÑ?), тиверці (дніÑ?трово-прутÑ?ьке межиріччÑ?), білі хорвати або хорутани (ПрикарпаттÑ?). Ð?а території СхідноєвропейÑ?ької рівнини також жили інші Ñ?лов'Ñ?нÑ?ькі племена: дреговичі, радимичі, в'Ñ?тичі, кривичі, ільменÑ?ькі Ñ?ловени (Ð?овгород). Економічною оÑ?новою Ñ?хідноÑ?лов'Ñ?нÑ?ьких племен була родова влаÑ?ніÑ?ть на землю, коли знарÑ?ддÑ? праці, продукти та майно поÑ?тупово розділÑ?ють між родинами. Характерною риÑ?ою Ñ?уÑ?пільного ладу була наÑ?вніÑ?ть Ñ?ільÑ?ької громади Ñ?к об'єднаннÑ? індивідуальних гоÑ?подарÑ?тв. Слов'Ñ?ни провадили оÑ?ілий Ñ?поÑ?іб життÑ?, що вимагало орне хліборобÑ?тво — оÑ?нова гоÑ?подарÑ?тва. Вирощували пшеницю, жито, проÑ?о, Ñ?чмінь та ріпу. Зерно мололи на зернотертках, а потім — на жорнах. Поширене було й тваринництво, переважно розводили велику рогату худобу, Ñ?виней, овець, кіз. Менше значеннÑ? мало рибальÑ?тво, а полюваннÑ? велоÑ?ÑŒ длÑ? здобуттÑ? цінного хутра. У релігійному Ñ?вітоглÑ?ді формуєтьÑ?Ñ? культ природи на чолі з Перуном.
ВождівÑ?тво було владним уÑ?троєм в Ñ?лов'Ñ?нÑ?ьких племенах. Вождь — виборна поÑ?ада, заÑ?нована на оÑ?обиÑ?тих риÑ?ах Ñ– вчинках лідера. У IX Ñ?толітті виборні вожді поÑ?тупово замінюютьÑ?Ñ? ариÑ?тократією та уÑ?падкуваннÑ?м поÑ?ад. У боротьбі з узурпацією влади племінною верхівкою та з міжуÑ?обицÑ?ми вÑ?ередині Ñ?амої ариÑ?тократії альтернативою виÑ?тупають запрошені з боку війÑ?ькові лідери. У другій половині IX Ñ?толіттÑ? арабÑ?ькі джерела згадують про формуваннÑ? у Східній Європі (з проблематичною локалізацією) трьох політичних утворень народу руÑ?ів: КуÑ?би (Київ?, ПовіÑ?леннÑ??), Салавії (Ладога?) та Ð?Ñ€Ñ?анії (СкандинавіÑ??, Тмуторокань?).
Перша доÑ?теменна згадка про руÑ?ів датуєтьÑ?Ñ? 839 роком у франкÑ?ькій хроніці «БертинÑ?ькі аннали», де напиÑ?ано, що руÑ?ами Ñ?ебе називали предÑ?тавники поÑ?ольÑ?тва, Ñ?ке прибуло з півночі до ВізантійÑ?ької імперії.
Вдруге гучно руÑ?и заÑ?вили про Ñ?ебе у 860 році, коли здійÑ?нили морÑ?ький похід на Царгород, розграбували передміÑ?Ñ‚Ñ? Ñ?толиці Ñ– безперешкодно відпливли — так опиÑ?али події очевидці-греки.
Ð?айдавніше джерело про Ñ–Ñ?торію Середнього Подніпров'Ñ?, що було напиÑ?ано не раніше ХІ Ñ?Ñ‚., ПовіÑ?ть временних літ, у Ñ?воїй «легендарній» чаÑ?тині розповідає про цей похід руÑ?ів Ñ– про утвореннÑ? держави зі Ñ?толицею у Києві у др. пол. ІХ Ñ?Ñ‚. Зокрема, повіÑ?ть вказує імена очільників походу на Царгород — Ð?Ñ?кольд Ñ– Дір, та називає Ñ—Ñ… дружинниками Ñ?кандинавÑ?ької динаÑ?тії Рюриковичів. ПредÑ?тавник цієї динаÑ?тії Віщий Олег, начебто, прийшов у Київ з Ð?овгороду у 882 році, вбив Ð?Ñ?кольда Ñ– Діра та Ñ?тав правити КиївÑ?ькою державою. ЦÑ? розповідь міÑ?Ñ‚Ñ?ть низку помилок (наприклад, неправильно датуєтьÑ?Ñ? рік походу на Царгород — 867) Ñ– не узгоджуєтьÑ?Ñ? з археологічними доÑ?лідженнÑ?ми, Ñ?кі підтверджують виникненнÑ? Ð?овгороду лише у Ð¥ Ñ?Ñ‚. Тому Ñ?учаÑ?ні Ñ–Ñ?торики вважають, що оповіді про ІХ Ñ?Ñ‚, Ñ?кі подаютьÑ?Ñ? у літопиÑ?Ñ–, Ñ” дуже Ñ?умнівними Ñ– Ñ?конÑ?труйованими автором повіÑ?ті.[21][22]
ПроцеÑ?и державотвореннÑ? на Середньому Подніпров'Ñ— доÑ?лідники пов'Ñ?зують з поÑ?вою відомого торгового шлÑ?ху зі Скандинавії до КонÑ?тантинополÑ?, що отримав назву «шлÑ?Ñ… із варÑ?гів у греки». Значна чаÑ?тина цього шлÑ?ху проходила Дніпром, а Київ був важливим перевалочним пунктом, що дозволÑ?в контролювати торгівлю річками Дніпром, Прип'Ñ?ттю та ДеÑ?ною, а також міÑ?цем, де подорожні нормани зупинÑ?лиÑ?Ñ? на деÑ?кий чаÑ? длÑ? поповненнÑ? запаÑ?ів. Ð?а чолі з норманами навколо Києва у кін. ІХ Ñ?Ñ‚. починає формуватиÑ?Ñ? новий Ñ?оюз племен, Ñ?дром Ñ?кого Ñ?тали полÑ?ни. Зокрема, у грецьких джерелах згадуєтьÑ?Ñ? РуÑ?ько-візантійÑ?ький договір 911 року, Ñ?кий підтверджує Ñ–Ñ?нуваннÑ? держави вікінгів на Ñ?хилах Дніпра.
З пер. пол. Ð¥ Ñ?Ñ‚. відомий перший підтверджений з іноземних джерел правитель КиївÑ?ької держави — Ігор Старий, Ñ?кого ПовіÑ?ть временних літ називає кнÑ?зем. ЛітопиÑ?ні відомоÑ?ті про уÑ?трій держави тих чаÑ?ів вже вважаютьÑ?Ñ? більш доÑ?товірними. Значне міÑ?це в управлінні тоді займала кнÑ?зівÑ?ька дружина, з Ñ?кою правителі ходили в походи та займалиÑ?Ñ? збираннÑ?м данини з підкорених міÑ?цевих Ñ?лов'Ñ?нÑ?ьких племен. Отримана данина (хутро, мед, шкіри, віÑ?к, раби) йшла на екÑ?порт переважно у Візантію, а виручені кошти витрачалиÑ?Ñ? на купівлю зброї, предметів розкоші, вина, що Ñ?кладали оÑ?нову імпорту. Коли умови торгівлі вже не влаштовували кнÑ?зÑ?, він здійÑ?нив невдалий похід на Царгород у 941, в наÑ?лідок Ñ?кого було укладено новий РуÑ?ько-візантійÑ?ький торговий договір у 944 році. ПовіÑ?ть временних літ розповідає про намаганнÑ? Ігорем отримати більше данини з підкорених Ñ?лов'Ñ?н, в наÑ?лідок чого повÑ?тали деревлÑ?ни Ñ– вбили його у 944 або 945 році.[23]
Ольга, вдова ІгорÑ?, жорÑ?токо помÑ?тилаÑ?Ñ? за Ñ?мерть чоловіка. Вона провела податкову реформу, Ñ?ка впорÑ?дкувала збір данини й запровадила погоÑ?ти (міÑ?цÑ? Ñ—Ñ— збору); заÑ?нувала дипломатичні відноÑ?ини з німецьким імператором, Папою РимÑ?ьким, Візантією та прийнÑ?ла хриÑ?тиÑ?нÑ?тво. КиївÑ?ьке кнÑ?зівÑ?тво Ольга передала 964 року СвÑ?тоÑ?лаву (Ñ?ину ІгорÑ?), Ñ?кий був войовничим Ñ?зичником, провів майже вÑ?е життÑ? в походах — оÑ?танній «Ñ?правжній варÑ?г» на кнÑ?жому преÑ?толі. Він підкорив в'Ñ?тичів, Ñ?Ñ?ів Ñ– каÑ?огів Ñ– розгромив ХозарÑ?ький каганат, державне утвореннÑ? хозарів на Ñ?ході; вів уÑ?пішні війни з болгарами та Візантією, навіть хотів перенеÑ?ти Ñ?толицю влаÑ?ної держави до ПереÑ?Ñ?лавцÑ?. Ð?ле 971 року потрапив в облогу у фортеці ДороÑ?тол, через що йому довелоÑ?Ñ? повернути завойовані землі та повернутиÑ?Ñ? до Києва. Дорогою, білÑ? дніпровÑ?ьких порогів, його вбили печеніги, що були у змові з імператором. Розділ СвÑ?тоÑ?лавом РуÑ?Ñ– між трьома Ñ?воїми Ñ?инами (Ярополком, Олегом та Володимиром) призвів до першої міжуÑ?обиці по його Ñ?мерті, з Ñ?кої переможцем вийшов Володимир.
За роки правліннÑ? Володимира СвÑ?тоÑ?лавича (978—1015) РуÑ?ÑŒ значно збільшуєтьÑ?Ñ? за рахунок завоюваннÑ? та приєднаннÑ? Червоної РуÑ?Ñ–, ЗакарпаттÑ? й КорÑ?унÑ?. Тобто КиївÑ?ька РуÑ?ÑŒ Ñ?тає найбільшою державою Європи з наÑ?еленнÑ?м понад 5 млн людей та територією 800 тиÑ?. км². Соціально-економічний уÑ?трій держави не відрізнÑ?вÑ?Ñ? від уÑ?трою інших тогочаÑ?них європейÑ?ьких держав. ОÑ?нову його Ñ?кладало натуральне гоÑ?подарÑ?тво, громадÑ?ьке володіннÑ? землею, підÑ?ічно-вогневе землеробÑ?тво, Ñ?котарÑ?тво. Володимир провів реформу міÑ?цевого Ñ?амоврÑ?дуваннÑ?, ліквідувавши племінні автономії та Ñ?тавлÑ?чи Ñ?воїх наміÑ?ників. 988 року Володимир оголоÑ?ив про прийнÑ?ттÑ? хриÑ?тиÑ?нÑ?тва Візантії, хреÑ?тив киÑ?н в Почайні, збудував перший кам'Ñ?ний храм — ДеÑ?Ñ?тинну церкву, впровадив Ñ– «Статут про церковні Ñ?уди Ñ– деÑ?Ñ?тини». Ð?а відміну від Ñ?проб Ольги та Ð?Ñ?кольда, це торкнулоÑ?Ñ? широких верÑ?тв наÑ?еленнÑ?, Ñ?тало вирішальним кроком подальшої Ñ–Ñ?торії українÑ?ьких земель. Провів адмініÑ?тративну, монетарну та війÑ?ькову реформи: поÑ?адив у великих міÑ?тах наміÑ?ників Ñ– Ñ?инів, карбував влаÑ?ні златники та Ñ?рібники, роздавав прикордонні землі вірним ваÑ?алам в обмін на організацію оборони. Саме за вказівкою Володимира Ñ?творено Ñ?иÑ?тему захиÑ?них Ñ?поруд, відомих у народі Ñ?к «Змієві вали», що проÑ?Ñ‚Ñ?галиÑ?Ñ? на 1000 км.
Попри ці значущі зміни та зміцненнÑ? в уÑ?трої держави, піÑ?лÑ? Ñ?мерті Володимира РуÑ?ÑŒ вÑ?тупає у період міжуÑ?обної боротьби 1015—1019 років. Перемогу у протиÑ?тоÑ?нні з братами здобув ЯроÑ?лав Мудрий (1019—1054), Ñ?кий до 1036 року правив РуÑ?Ñ?ÑŽ Ñ?пільно з братом МÑ?тиÑ?лавом. Цей правитель оÑ?таточно розгромив печенігів, Ñ?кі здавна завдавали значної шкоди КиївÑ?ькій РуÑ?Ñ–. й на тому міÑ?ці збудував у Києві Собор Ñ?вÑ?тої Софії, що Ñ?тоїть донині. Впродовж 1037—1039 років було Ñ?творено перший літопиÑ?ний звід, побудовано перші книжкові майÑ?терні. Було заÑ?новано Києво-ПечерÑ?ьку лавру, обрано київÑ?ького митрополита Іларіона. Проведено Ñ?удову реформу — запроваджено першу на РуÑ?Ñ– збірку законів — «РуÑ?ька правда». Ð?а півдні він приєднав землі ПороÑ?Ñ?Ñ?, на заході — Ñ€Ñ?д земель ПольÑ?ького королівÑ?тва. ЯроÑ?лав Мудрий широко заÑ?тоÑ?овував шлюбну дипломатію, активно одружував дочок з європейÑ?ькими правителÑ?ми.
Печеніги були правлÑ?чою елітою українÑ?ького Ñ?тепу з Ñ?ередини X Ñ?Ñ‚. Ñ– до 1036 року. Печеніги воювали з хозарами та торками, а також вели торговельні Ñ– війÑ?ькові взаємодії з РуÑ?ÑŽ та Візантією. КиївÑ?ька РуÑ?ÑŒ, купувала у печенігів рогату худобу, овець Ñ– коней, а ХерÑ?онеÑ? ТаврійÑ?ький віÑ?к та шкіру. ДлÑ? них печеніги були поÑ?ередниками торгівлі з Ð?зією, гарантами безпеки шлÑ?хів міжнародного купецтва.[24] Взаємодії з ранньою РуÑ?ÑŽ були Ñ?оюзницькими, зокрема кнÑ?зь Ігор Рюрикович уклав з печенігами договір, а в 944 року за їхньої учаÑ?ті відбувÑ?Ñ? похід на Візантію. З того моменту взаємини між двома народами були дружніми: РуÑ?ÑŒ платила печенігам за прохід по Ñ—Ñ… територіÑ?м, а печеніги Ñ?тавали одними з учаÑ?ників війÑ?ькових походів РуÑ?Ñ–. Такий Ñ?тан речей змінивÑ?Ñ? під чаÑ? балканÑ?ьких війн СвÑ?тоÑ?лава Хороброго, коли він переÑ?тав платити Ñ?оюзникам. Це, а також фактор значного поÑ?иленнÑ? СвÑ?тоÑ?лава, дозволÑ?Ñ” Візантії поÑ?Ñ–Ñ?ти розбрат у руÑ?ько-печеніжÑ?ьких відноÑ?инах. З того моменту, не дивлÑ?чиÑ?ÑŒ на етапи перемир'Ñ?, відноÑ?ини так Ñ– не нормалізувалиÑ?Ñ?, а періодичні війни оÑ?лаблÑ?ли Ñ?к РуÑ?ÑŒ так Ñ– Печенігію.
Ð?аÑ?еленнÑ? Печенігії було різноманітним. ОÑ?нову кочовиків Ñ?кладав булгарÑ?ький Ñ?убÑ?трат, що був розбитий по печеніжÑ?ьким родам. Також були наÑ?вні Ñ?лов'Ñ?ни землероби, алани. Верхівка Ñ?амих печенігів кориÑ?тувалаÑ?Ñ? перÑ?ькою мовою. За Ñ?теповою традицією печеніги ділили Ñ?вої території на два крила по Дніпру. Старшим було лівобережне, ним керував каган. Ставка кагана та міÑ?це загальної ради було ПороÑ?Ñ?Ñ?. Кожне крило, Ñ?кладалоÑ?Ñ? з 5 орд, що поділÑ?лиÑ?ÑŒ 40 родів. Кожен рід та орда керувалаÑ?Ñ? Ñ?тарійшиною, беком, Ñ?кі поєднували Ñ?вітÑ?ьку й релігійну владу; длÑ? ухваленнÑ? надзвичайних рішень Ñ?кликалиÑ?Ñ? загальні збори та ради Ñ?тарійшин.[24]
За релігією печеніги були Ñ?зичниками. У 1007 Ñ€. Бруно КверфуртÑ?ький відвідав КиївÑ?ьку РуÑ?ÑŒ, зуÑ?трівÑ?Ñ? з Володимиром СвÑ?тоÑ?лавичем Ñ– з його учаÑ?тю охреÑ?тив чаÑ?тину печенігів, хіротонізував длÑ? них єпиÑ?копа. ПіÑ?лÑ? чого близько 1010 Ñ€. Ñ–Ñ?ламÑ?ькі міÑ?іонери піддали Ñ–Ñ?ламізації велику чаÑ?тину печенігів.[24]
Ð?апад на Київ у 1036 році обернувÑ?Ñ? длÑ? печенігів розгромною поразкою. Під тиÑ?ком інших кочівників (торків Ñ– берендеїв), більшіÑ?ть печенігів мігрує на захід до Дунаю, чаÑ?тина йде на Ñ?лужбу до руÑ?ьких кнÑ?зів.
ЧаÑ?тина новоприбулих кочівників разом з ковуÑ?ми теж визнають Ñ?ебе ваÑ?алами РуÑ?Ñ–, займають землі у ПороÑ?Ñ?Ñ–, Ñ– охоронÑ?ють Ñ—Ñ— південне пограниччÑ?. Згодом Ñ—Ñ… об'єднаннÑ? отримало назву чорних клобуків. ПіÑ?лÑ? приходу монголів у ХІІІ Ñ?Ñ‚. чаÑ?тина клобуків була увійшла до Ñ?кладу українÑ?ького етноÑ?у, інші мігрували Ñ– приєдналиÑ?Ñ? до Орди.[25]
Половці з'Ñ?вилиÑ?Ñ? в українÑ?ьких Ñ?тепах у XI Ñ?толітті. Самоназва цього народу була кипчаки, а грецьки джерела називають Ñ—Ñ… куманами. Вибивши у Ñ?оюзі з Візантією печенігів, половці організували міÑ?цевих кочовиків у Ñ?вої роди. Ð’ цей чаÑ? половецька мова пошируєтьÑ?Ñ? Ñ?тепом. При цьому купці були здебільшого перÑ?идÑ?ького, вірменÑ?ького та єврейÑ?ького походженнÑ?ÑŽ. Крім того були приÑ?утні Ñ?лов'Ñ?ни землероби по річках- бродники. Значною чаÑ?тиною наÑ?еленнÑ? були алани.[26] Релігією половців було Ñ?зичнецтво. Культи відправлÑ?ли шамани (ками), функції Ñ?ких (камланнÑ?) могли виконувати Ñ– голови племен. Культ предків виливÑ?Ñ? у Ñ?порудженнÑ? Ñ?пеціальних кам'Ñ?них Ñ?вÑ?тилищ на вершинах курганів та вÑ?тановленнÑ? кам'Ñ?них Ñ?кульптур — так званих «половецьких баб», що уоÑ?облювали померлих. Ð?а теренах України зареєÑ?трована велика кількіÑ?ть цих пам'Ñ?ток, оÑ?обливо в Донецькій, ЛуганÑ?ькій Ñ– Запорізькій облаÑ?Ñ‚Ñ?Ñ…. Половці вірили в потойбічне життÑ? Ñ– в те, що в ньому похований отримував вищий Ñ?оціальний Ñ?татуÑ?, ніж за життÑ?. Із 2-Ñ— половини ХІІ Ñ?Ñ‚. Ñ?еред половців почало поширюватиÑ?Ñ? хриÑ?тиÑ?нÑ?тво.[27] Також у половецькі Ñ?тепи проникав Ñ– Ñ–Ñ?лам.
ОÑ?нову економіки Куманії, Ñ?кладало кочове Ñ?котарÑ?тво, а також торгівлÑ?. Саме при половцÑ?Ñ… в України починають розводити верблюдів. Помітну роль грали рибальÑ?тво та полюваннÑ?. Щоб забезпечити худобу пашею, влітку кочували на півночі, ближче до ліÑ?оÑ?тепу, а взимку на півдні, білÑ? морÑ?ького узбережжÑ?- так званого Лукомор'Ñ?. Половці будували зимівники, де загатавлювали фураж длÑ? отар, Ñ?тад та табунів. Окрім зимівників, були Ñ– міÑ?та Ñ?кі за данину зберігали Ñ?амоврÑ?дуваннÑ?.[26] Прикладами таких міÑ?течок можуть бути Шарукань, Ð?зак, Ялта, СугдеÑ?, Сугров, Балин, деÑ?кі Ñ–Ñ?торики відноÑ?Ñ?ть до половецьких міÑ?Ñ‚ Ñ– Лтаву. ПорÑ?д в Ñ?тепах Ñ–Ñ?нували Ñ– бродницькі поÑ?еленнÑ?: Ð?домах, Бургунка, Протолче тощо. КуманіÑ? Ñ?кладалаÑ?Ñ? з родів, Ñ?кі також називаютьÑ?Ñ? куренÑ?ми. Рід Ñ?кладавÑ?Ñ? з кількох Ñ?імей, що гоÑ?подарювали Ñ?амоÑ?тійно, але кориÑ?тувалиÑ?Ñ? Ñ?пільними паÑ?овиÑ?ьками та іншими угіддÑ?ми — «кошем». Роди об'єднувалиÑ?Ñ? в орди. Серед загальної кількоÑ?ті родів виділÑ?лиÑ?Ñ? шлÑ?хетні — на чолі з беками, очільників проÑ?тих родів іменувалиÑ?Ñ? отаманами.[28] Був Ñ– поділ на два крила: Ñ?таршу Чорну Куманію та молодшу Білу Куманію.[29] Чорна КуманіÑ? знаходилаÑ?Ñ? навколо річок СіверÑ?ький Донець та Дон, Ñ?кладалаÑ?Ñ? з ПоморÑ?ької, Донецької, Ð?ижньодінÑ?ької, Ð?адволзької та Передкавказької орд. Головними родами були Тертер-оба (Тертровичі) та Ольберлю (Ольберлюєви).[29] Столицею було міÑ?то Шарукань, що ототожнюють з Ñ?учаÑ?ним міÑ?том Чугуїв.[30] Ð?а початках домінували перші, пізніше другі. Біла КуманіÑ? знаходилаÑ?Ñ? навколо Дніпра та у Криму, найбільш Ñ?ильним родом цього крила був Кай-оба(Каєвичі).[29] Столицей було міÑ?то Матлука, що за деÑ?кими припущеннÑ?ми розташовувалоÑ?Ñ? на річці Молочна.
ВзаємодіÑ? половців з РуÑ?ÑŽ на початках була у виглÑ?ді війÑ?ькового протиÑ?тоÑ?ннÑ?, але піÑ?лÑ? одруженнÑ? Володимира Мономаха з з дочкою половецького хана Ð?епи взаємини починають бути взаємовигідними. Еліти половців та руÑ?инів перемішуютьÑ?Ñ?, чаÑ?то виÑ?тупають однією Ñ?илою, підтримують один одного в війÑ?ькових походах, зокрема в битві на Калці.[26] Половці Ñ?тали одними з учаÑ?ників етногенезу українців, а також інших коріних народів України- кримÑ?ьких татар, караїмів та кримчаків.[30][26]
Смерть ЯроÑ?лава Мудрого 1054 року принеÑ?ла новий період міжуÑ?обиці між його Ñ?инами (ІзÑ?Ñ?лав, СвÑ?тоÑ?лав Ñ– Ð’Ñ?еволод). Ð?абула поÑ?тійного характеру практика з'їздів через необхідніÑ?ть розробки законодавÑ?тва, результатом Ñ?ких Ñ?тав 1072 року документ — «Правда ЯроÑ?лавичів». 1097 року Володимир Мономах Ñ?кликав з'їзд кнÑ?зів у Любечі, на Ñ?кому було запроваджено новий вотчинний принцип Ñ?падкуваннÑ? кнÑ?жого преÑ?толу — закріплено феодальну роздрібненіÑ?ть. Ð?а деÑ?кий чаÑ? цей процеÑ? був призупинений Володимиром Мономахом, Ñ?кий піÑ?лÑ? повÑ?таннÑ? 1113 року був запрошений киÑ?нами на преÑ?тол. За його правліннÑ? було побудовано перший міÑ?Ñ‚ через Дніпро. Він розробив додаток до «РуÑ?ької Правди» — «УÑ?тав». Умілими війÑ?ьковими та дипломатичними діÑ?ми контролював дві третини держави ЯроÑ?лава, активно боронив міÑ?то від навал половців.
ПіÑ?лÑ? Ñ?мерті МÑ?тиÑ?лава, Ñ?таршого Ñ?ина Володимира Мономаха, 1132 року РуÑ?ÑŒ оÑ?таточно втратила Ñ?вою єдніÑ?ть. До Ñ?ередини XII Ñ?толіттÑ? на території єдиної держави Ñ?формувалоÑ?Ñ? близько 15 великих удільних кнÑ?зівÑ?тв, кожне з Ñ?ких жило по Ñ?уті Ñ?амоÑ?тійним політичним життÑ?м, лише номінально визнаючи Ñ?таршинÑ?тво великого київÑ?ького кнÑ?зÑ?. Ð?а території Ñ?учаÑ?ної України це були: КиївÑ?ьке, ЧернігівÑ?ьке, ПереÑ?Ñ?лавÑ?ьке, ВолинÑ?ьке Ñ– Галицьке. У пізніших літопиÑ?ах Ñ?аме цим періодом (1187 рік) уперше датуєтьÑ?Ñ? топонім «Україна». ПочинаєтьÑ?Ñ? активний процеÑ? боротьби за владу. За підрахунками Степана ТомашівÑ?ького, у Києві між 1146 та 1246 роками правителі мінÑ?лиÑ?ÑŒ 47 разів; повертаючиÑ?ÑŒ по кілька разів на преÑ?тол, тут правили 24 кнÑ?зі, причому 35 кнÑ?жінь тривало менше року кожне. Головними Ñ?илами протиÑ?тоÑ?ннÑ? на українÑ?ьких землÑ?Ñ… Ñ?тали руÑ?ькі Ñ?ім'Ñ—- Ñ?іверÑ?ьких Ольговичів, волинÑ?ьких МÑ?тиÑ?лавичів, галицькі РоÑ?тиÑ?лавичі та половецькі роди- донецькі Ольберлюєвих, приазовÑ?ькі Тертровичі та придніпровÑ?ькі Каєвичі.[31][32][30][26]
У 1222 році у причорноморÑ?ькі Ñ?тепи прийшли нові кочівники — войовничі монголи, Ñ?кі завдали поразки половцÑ?м. Половці, Ñ?кі мали родинні зв'Ñ?зки з руÑ?ькими кнÑ?зÑ?ми, звернулиÑ?Ñ? до них по допомогу. Об'єднане руÑ?ько-половецьке рушило в Ñ?теп, але в битві на річці Калці 1223 року через незгоди між кнÑ?зÑ?ми Ñ– відÑ?утніÑ?ть єдиного командуваннÑ?, зазнали катаÑ?трофічної поразки. Втім, піÑ?лÑ? цього монголи на 14 років відÑ?тупили на Ñ?хід.[33]
Ð’ кін. 1230-Ñ… монголи повернулиÑ?Ñ? зі значно більшими Ñ?илами під проводом Бату-хана. 1240 року вони захопили Київ та інші кнÑ?зівÑ?тва. ПіÑ?лÑ? Батиєвої навали еліта половців була майже знищена, більшіÑ?ть беїв було або знищено або підкорено, а проÑ?то Ñ?тепове наÑ?еленнÑ? підкорюєтьÑ?Ñ? Ордою. ЧаÑ?тина кочівників мігрує в інші країни.[26]
Ð?авала також Ñ?тала поворотним моментом в Ñ–Ñ?торії українÑ?ьких земель: у КиївÑ?ькій Ñ– ПереÑ?Ñ?лавÑ?ькій землÑ?Ñ… правліннÑ? кнÑ?зів припинилоÑ?Ñ? Ñ– ці терени керувалиÑ?Ñ? ординÑ?ькими баÑ?каками. Ð’ інших землÑ?Ñ… кнÑ?зі опинилиÑ?Ñ? під важкою залежніÑ?тю від Золотої Орди Ñ– перетворилиÑ?Ñ? на данників хана.[34] ЧаÑ?тина руÑ?ької людноÑ?ті добровільно йде на Ñ?оюз з монголами: а Ñ?аме бродники та болохівці.[35] КнÑ?зі Галицько-ВолинÑ?ького кнÑ?зівÑ?тва також змушені визнати Ñ?ебе ваÑ?алами монголів, але на дещо легших умовах.[36]
Галицьке кнÑ?зівÑ?тво відокремилоÑ?Ñ? від Києва 1097 року, найбільшої могутноÑ?ті Ñ?Ñ?гнуло за чаÑ?ів ЯроÑ?лава ОÑ?момиÑ?ла (1153—1187), галицького кнÑ?зÑ?, що Ñ?творив могутню державу, розбудовував міÑ?та, воював із половцÑ?ми. За нього кнÑ?зівÑ?тво доходило до Дунаю та Чорного морÑ?, а також вело уÑ?пішні війни з угорцÑ?ми й полÑ?ками. Галицьке й ВолинÑ?ьке кнÑ?зівÑ?тва Ñ–Ñ?нували окремо, але 1199 року волинÑ?ький кнÑ?зь Роман МÑ?тиÑ?лавич захопив Галич Ñ– Ñ?творив єдине Галицько-ВолинÑ?ьке кнÑ?зівÑ?тво. 1203 року він захопив Ñ– Київ, Ñ?кий піÑ?лÑ? Ñ?пуÑ?тошеннÑ? 1169 року Ð?ндрієм БоголюбÑ?ьким не мав вже того значеннÑ?. Ð?а той чаÑ? кнÑ?зь Роман Ñ?творив могутню державу, папа Іннокентій III пропонував йому Ñ?тати королем РуÑ?Ñ– за перехід до католицтва, але той відмовивÑ?Ñ?. По його Ñ?мерті під чаÑ? польÑ?ького походу, впродовж 1205—1238 років у державі заправлÑ?ла олігархічна боÑ?Ñ€Ñ?ька верхівка. 1238 року Ñ?ин Романа Данило Галицький, повернувшиÑ?ÑŒ із угорÑ?ького вигнаннÑ?, захоплює Галич та Ñ?тає повновладним правителем кнÑ?зівÑ?тва. ПіÑ?лÑ? походів монголів до центральної Європи, він у битві під ЯроÑ?лавом 1245 року оÑ?таточно перемагає боÑ?Ñ€Ñ?ьку опозицію. Отримавши Ñ?рлик від монголів на правліннÑ?, відновлює фортеці, зводить мури КременцÑ? Ñ– Холма, переноÑ?ить Ñ?вою Ñ?толицю до оÑ?таннього. УкріпившиÑ?ÑŒ, 1252 року він розпочинає війну з монголами. Шукаючи допомоги, 1253 року в Дорогичині приймає королівÑ?ьку корону від папи ІнокентіÑ? IV, Ñ?кий декларував хреÑ?товий похід проти монголів, Ñ?кий так Ñ– не відбувÑ?Ñ?. Через що Данило не пуÑ?тив до Ñ?ебе католицьких міÑ?іонерів й розірвав Ñ?тоÑ?унки із папÑ?ькою курією. Данило Галицький брав учаÑ?ть у війні за авÑ?трійÑ?ький преÑ?тол, робив війÑ?ькові походи на Чехію Ñ– Польщу, Литву Ñ– землю Ñ?твÑ?гів, але 1258 року Ñ?коривÑ?Ñ? монгольÑ?ькій владі, поновив Ñ?рлик на кнÑ?зюваннÑ? й зруйнував укріпленнÑ? Ñ?воїх міÑ?Ñ‚.
ПіÑ?лÑ? Ñ?мерті Данила 1264 року преÑ?тол зайнÑ?в його Ñ?ин Лев Данилович (1264—1301). Він переніÑ? Ñ?толицю до новозбудованого Львова, воював з угорцÑ?ми (приєднав Мукачево) Ñ– полÑ?ками (захопив ЛюблінÑ?ьку землю). По Ñ?мерті Лева, преÑ?тол зайнÑ?в його Ñ?ин Юрій I (1301—1308), Ñ?кий втратив ЛюблінÑ?ьку землю, переніÑ? Ñ?толицю до Володимира-ВолинÑ?ького, титулував Ñ?ебе «королем РуÑ?Ñ–, кнÑ?зем Володимирії», увійшов до Ñ?оюзу із ТевтонÑ?ьким орденом проти інших Ñ?лов'Ñ?нÑ?ьких кнÑ?зівÑ?тв та заÑ?нував 1303 року правоÑ?лавну Галицьку митрополію. 1325 року на преÑ?тол було запрошено польÑ?ького кнÑ?зÑ? БолеÑ?лава Тройденовича, Ñ?кий відомий під іменем Юрій ІІ БолеÑ?лав, за його чаÑ?ів розпочалоÑ?ÑŒ активна полонізаціÑ? українÑ?ьких земель. 1340 року, з отруєннÑ?м невдоволеними боÑ?рами ЮріÑ? ІІ, єдина Галицького-ВолинÑ?ька держава припинила Ñ?воє Ñ–Ñ?нуваннÑ?.
У XIV Ñ?толітті утворюєтьÑ?Ñ? МолдавÑ?ьке кнÑ?зівÑ?тво, що закріплює північно-Ñ?хідні межі Ñ?воїх володінь долиною ДніÑ?тра, 1359 року Буковина Ñ?тає його чаÑ?тиною Ñ?к ШипинÑ?ька землÑ?. У цей Ñ?аме чаÑ? польÑ?ька шлÑ?хта та литовÑ?ькі кнÑ?зі з роду Гедиміновичей вдало Ñ?кориÑ?талиÑ?ÑŒ початком занепаду Золотої Орди в процеÑ?Ñ– збираннÑ? Ñ– переділу західноруÑ?ьких земель. Починаючи з XIII Ñ?толіттÑ?, у боротьбі з німецьким ТевтонÑ?ьким орденом та галицько-волинÑ?ькими кнÑ?зÑ?ми формуєтьÑ?Ñ? литовÑ?ька держава. До Ñ?кладу Великого кнÑ?зівÑ?тва ЛитовÑ?ького тривалий чаÑ? входили білоруÑ?ькі й українÑ?ькі землі, та й пануванню на цих теренах Золотої Орди було покладено край значною мірою зуÑ?иллÑ?ми Великого кнÑ?зівÑ?тва. 1340 року польÑ?ький король Казимир захопив Львів. Того ж року литовÑ?ький кнÑ?зь Любарт Гедимінович (хрещений під іменем Дмитра) зайнÑ?в Волинь. Пізніше КиївÑ?ькі, ЧернігівÑ?ькі та ПодільÑ?ькі землі приєднав до Ñ?воїх володінь литовÑ?ький кнÑ?зь Ольгерд, завдавши 1321 року на річці Ірпінь поразки руÑ?ьким кнÑ?зÑ?м, а 1362 року на Синіх Водах татарам. ЛитовÑ?ькі кнÑ?зі виÑ?тупили заміною Рюриковичам у процеÑ?Ñ– об'єднаннÑ? руÑ?ьких кнÑ?зівÑ?тв. Вони діÑ?ли за принципом «нового не вводимо, Ñ?тарого не мінÑ?ємо», активно переймали руÑ?ьку культуру: право («РуÑ?ька правда»), мову, правоÑ?лав'Ñ?, активно укладали шлюби із руÑ?ькою знаттю.
1370 року помирає оÑ?танній польÑ?ький король з динаÑ?тії П'Ñ?Ñ?тів — Казимир III Великий. ПреÑ?тол уÑ?падкувала його онука Ядвіґа, що призвело до довгих дебатів, в результаті Ñ?ких було вирішено запроÑ?ити великого кнÑ?зÑ? литовÑ?ького Яґайла Ольґердовича. 1385 року була укладена КревÑ?ька уніÑ? — шлюбний договір, за Ñ?ким Ягайло прийнÑ?в католицтво Ñ– Ñ?тав польÑ?ьким королем. Через 2 роки Галицька землÑ? була передана під польÑ?ьку корону. Владу ж у «Великому кнÑ?зівÑ?тві ЛитовÑ?ькому, РуÑ?ькому Ñ– ЖемайтійÑ?ькому» перебрав його двоюрідний брат Вітовт, що відÑ?тоював незалежніÑ?ть кнÑ?зівÑ?тва. Він проводив державницьку політику, централізував владу, замінив удільних кнÑ?зів на наміÑ?ників, ліквідував КиївÑ?ьке, ПодільÑ?ьке, Ð?овгород-СіверÑ?ьке Ñ– ЧернігівÑ?ьке кнÑ?зівÑ?тва, розширив володіннÑ? правим берегом Дніпра до Чорного морÑ?, де заклав Ñ?иÑ?тему укріплень (Каравул, Білгород, Хаджибей). У цей чаÑ?, 1399 року золотоординÑ?ький темник Єдигей, заÑ?новник Ð?огайÑ?ької орди завдає йому нищівної поразки у битві над ВорÑ?клою, а 1408 року вÑ?тановлює кордон із МоÑ?ковÑ?ьким кнÑ?зівÑ?твом по річці Угрі. 1410 року Вітовт очолив Ñ?пільну польÑ?ько-литовÑ?ько-руÑ?ьку рать Ñ– розбив німецький ТевтонÑ?ький орден у Ò?рюнвальдÑ?ькій битві. 1413 року уклав ГородельÑ?ьку унію з Ягайлом, що підтверджувала незалежніÑ?ть Великого кнÑ?зівÑ?тва. 1415 року в Ð?овгородку виÑ?вÑ?тив вÑ?упереч волі конÑ?тантинопольÑ?ького патріарха київÑ?ьким Ñ– литовÑ?ьким митрополитом ГригоріÑ? Цамблака. Ð?атоміÑ?ть Ñ?или кочовиків на південно-Ñ?хідному фронтирі його держави залишалиÑ?ÑŒ при Ñ?илі, 1416 року Єдигей Ñ?палив Київ, але не Ñ?промігÑ?Ñ? захопити його замок.
По Ñ?мерті Вітовта 1430 року кнÑ?жий розгорнулаÑ?ÑŒ боротьба за великокнÑ?жий преÑ?тол між Свидригайлом, Ñ?кого підтримали правоÑ?лавні й промоÑ?ковÑ?ькі боÑ?ри з кнÑ?зÑ?ми, та Сигізмундом, що дотримувавÑ?Ñ? прозахідного вектора розвитку кнÑ?зівÑ?тва, Ñ?ка перероÑ?ла в громадÑ?нÑ?ьку війну, в Ñ?кій оÑ?таточно перемогла партіÑ? Сигізмунда. Під чаÑ? цієї Ñ?мути протÑ?гом 3 років проіÑ?нувало Велике кнÑ?зівÑ?тво РуÑ?ьке. Західні українÑ?ькі землі увійшли до Ñ?кладу Польщі Ñ?к РуÑ?ьке Ñ– ПодільÑ?ьке воєводÑ?тва, боÑ?рам надали ті Ñ?амі права, що були у польÑ?ької шлÑ?хти, міÑ?там міÑ?цеве Ñ?амоврÑ?дуваннÑ? — магдебурзьке право. 1452 року були оÑ?таточно ліквідовано ВолинÑ?ьке кнÑ?зівÑ?тво, а 1471 року — КиївÑ?ьке. 1481 року кнÑ?зі-«Ñ?амоÑ?тійники» Ñ?пробували утворити змову, але Ñ—Ñ— було придушено у зародку. ОÑ?таннім виÑ?тупом руÑ?ьких кнÑ?зів, нащадків Рюрика, було повÑ?таннÑ? кнÑ?зів ГлинÑ?ьких 1508 року. Воно було придушено, кнÑ?зі з чаÑ?тиною земель (Стародубщина, Чернігівщина, Ð?овгород-Сіверщина) внаÑ?лідок моÑ?ковÑ?ько-литовÑ?ької війни перейшли до МоÑ?ковщини. З початку XVI Ñ?толіттÑ? триває моÑ?ковÑ?ько-литовÑ?ький конфлікт за руÑ?ькі кнÑ?зівÑ?тва. 1514 року війÑ?ька КоÑ?Ñ‚Ñ?нтина ОÑ?трозького у битві під Оршею розбили армію ВаÑ?иліÑ? III Ñ– зупинили на деÑ?кий чаÑ? загарбаннÑ? МоÑ?квою руÑ?ьких земель.
Золота орда за Ñ?воєю Ñ?уттю була кочовою державою Ñ– тому дуже неÑ?табільною. МорÑ?ька торгівлÑ? з країнами Середземномор'Ñ? здійÑ?нювалаÑ?ÑŒ за допомогою колоній Ñ– флоту Генуезької реÑ?публіки (ДжинеÑ?тра, Чембало, Кафа, СолдаÑ?, Тана та ін.), що з'Ñ?вилиÑ?ÑŒ на півночі Чорного морÑ? піÑ?лÑ? падіннÑ? КоÑ?Ñ‚Ñ?нтинополÑ? через хреÑ?тові походи — ГазаріÑ?. У цей чаÑ? греко-готÑ?ьке правоÑ?лавне наÑ?еленнÑ? колишніх візантійÑ?ьких земель зорганізовуєтьÑ?Ñ? в царÑ?тво Феодоро (або ГотіÑ?) з центром на плато Мангуп в Криму. 1449 року за підтримки Литви та генуезців від влади Орди звільнилоÑ?ÑŒ КримÑ?ьке ханÑ?тво на чолі з Хаджі I Ò?ераєм. До Ñ—Ñ— Ñ?кладу увійшли кипчаки, хозари, ногаї та інші народи. ТериторіÑ? ханÑ?тва охоплювала південні межі Ñ?учаÑ?ної території України (в Криму північну Ñ?тепову чаÑ?тину) та Кубань. СтолицÑ? була в Солхаті. Проте вже 1478 року ханÑ?тво потрапило під вплив від іншої Ñ?или — ОÑ?манÑ?ької імперії тюрків-оÑ?манів. ОÑ?мани швидко прибирають в Ñ?вої руки вÑ?ÑŽ морÑ?ьку торгівлю через ЧорноморÑ?ькі протоки, генуезці покидають Ñ?вої колонії, а кримÑ?ькі татари, позбавлені значних прибутків, потраплÑ?ють в Ñ?крутне Ñ?тановище.
З XVI Ñ?толіттÑ? Європу наповнює золото й Ñ?рібло з відкритої Ð?мерики, підживлюючи інфлÑ?цію, одночаÑ?но відбуваєтьÑ?Ñ? міграціÑ? робочої Ñ?или в зворотному напрÑ?мку та руйнаціÑ? феодального натурального гоÑ?подарÑ?тва, що Ñ?причинює Ñ?трімкий ріÑ?Ñ‚ цін на зерно. ПольÑ?ькі й литовÑ?ькі магнати вирішують задовольнити цей попит на ринку шлÑ?хом Ñ?твореннÑ? великих товарних Ñ?ільÑ?ькогоÑ?подарÑ?ьких підприємÑ?тв — фільварків. ЗадлÑ? роботи на Ñ?ких закріпачуєтьÑ?Ñ? вільне наÑ?еленнÑ?. Ð?евдоволена й паÑ?іонарна чаÑ?тина наÑ?еленнÑ? Ñ?кого втікає на необжиті проÑ?тори Дикого ПолÑ? на південний Ñ?хід. КнÑ?зі з роду ОÑ?трозьких та Вишневецьких на Волині очолюють цей Ñ?тихійний процеÑ?, одночаÑ?но з реколонізацією ліÑ?оÑ?тепових Ñ– колонізацією Ñ?тепових земель, Ñ?творюючи укріплені міÑ?та за течією Дніпра та на Лівому березі (ГадÑ?ч, КорÑ?унь, ЛохвицÑ?, Лубни, ПирÑ?тин, Прилуки, Ромни, Чигирин та інші), надаючи переÑ?еленцÑ?м певні пільги й поÑ?лабленнÑ?. Так вони Ñ?тавали ще заможнішими й могутнішими.
ЛівонÑ?ька війна моÑ?ковÑ?ького царÑ? Івана Грозного за руÑ?ьку Ñ?падщину знов підштовхнула Велике кнÑ?зівÑ?тво ЛитовÑ?ьке до Ñ?оюзу із ПольÑ?ьким королівÑ?твом, Ñ?кий був оформлений ЛюблінÑ?ькою унією 1569 року. Ð?овоутворена держава, ариÑ?тократична реÑ?публіка Річ ПоÑ?полита обох народів (лат. Res Publica Utriusque Nationis — «Ñ?пільна Ñ?права двох народів») урівнювала в правах польÑ?ьку, литовÑ?ьку та руÑ?ьку шлÑ?хту, Ñ?ка на Ñ?пільному Ñ?еймі обирала Ñ?обі королÑ?. УтворювавÑ?Ñ? Ñ?пільний Ñ?енат, уводилаÑ?ÑŒ єдина валюта, Ñ?каÑ?увалиÑ?ÑŒ внутрішні кордони та мита. ВідбуваєтьÑ?Ñ? рецепціÑ? римÑ?ького приватного права, протÑ?гом XVI Ñ?толіттÑ? приймаютьÑ?Ñ? три ЛитовÑ?ькі Статути, Ñ?кі були Ñ?творені на оÑ?нові давньоруÑ?ьких норм права, кодифікованих ЯроÑ?лавом Мудрим та наÑ?тупними київÑ?ькими правителÑ?ми. Ð?а українÑ?ьких землÑ?Ñ…, що переходили під польÑ?ьку корону, утворювалиÑ?ÑŒ 6 адмініÑ?тративно-територіальних одиниць: Белзьке, БрацлавÑ?ьке, ВолинÑ?ьке, КиївÑ?ьке, ПодільÑ?ьке Ñ– РуÑ?ьке воєводÑ?тва. ЛитовÑ?ька автономіÑ? залишалаÑ?ÑŒ в питаннÑ?Ñ… Ñ?уду, війÑ?ька, бюджету та адмініÑ?труваннÑ? на землÑ?Ñ… Ñ?учаÑ?ної Литви Ñ– БілоруÑ?Ñ–.
ПіÑ?лÑ? публікації 31 жовтнÑ? 1517 року Мартином Лютером Ñ?воїх «95 тез» Європою прокотилаÑ?ÑŒ хвилÑ? Реформації. ПравоÑ?лавні ієрархи мало відрізнÑ?лиÑ?ÑŒ від розкритикованих католицьких, тому популÑ?рніÑ?ть протеÑ?тантизму Ñ?ильно зроÑ?тала на теренах України, разом із поширеннÑ?м гуманіÑ?тичної культури епохи ВідродженнÑ?. У католицькій Польщі в цей чаÑ? розгорнули Ñ?вою діÑ?льніÑ?ть контреформіÑ?Ñ‚Ñ?ький орден єзуїтів ІгнатіÑ? Лойоли. Головною їхньою діÑ?льніÑ?тю було проÑ?вітництво, вони заÑ?новували чиÑ?ленні колегіуми — релігійні навчальні заклади. 1573 року була укладена ВаршавÑ?ька конфедераціÑ?, що визначила заÑ?ади релігійної терпимоÑ?ті в державі. З боку правоÑ?лав'Ñ? проÑ?вітителем виÑ?тупив кнÑ?зь КоÑ?Ñ‚Ñ?нтин ВаÑ?иль ОÑ?трозький, Ñ?кий запроÑ?ив з МоÑ?кви друкарÑ? Івана Федорова до Львова, щоб той 1574 року уперше видав правоÑ?лавні книги руÑ?ькою мовою — «Ð?поÑ?тол» Ñ– «Буквар». Вже через 2 роки він за зразком єзуїтÑ?ьких колегіумів у ОÑ?трозі заÑ?новує Ñ?лов'Ñ?но-греко-латинÑ?ьку школу, першим ректором Ñ?кої Ñ?тав ГераÑ?им Смотрицький. 1586 року братÑ?тво руÑ?ьких реміÑ?ників Ñ– купців Львова отримало автономію (Ñ?тавропігію), 1586 року відкрило влаÑ?ну школу й викупило друкарню Федорова. Релігійні питаннÑ? Ñ?причинили бум полемічної літератури (ГераÑ?им та Мелетій Смотрицькі, Іван ВишенÑ?ький, Петро Скарґа, Іпатій Потій). 1582 року папа римÑ?ький Григорій XIII наказав виправити юліанÑ?ький календар. За новим григоріанÑ?ьким пропуÑ?калоÑ?ÑŒ 10 днів, через що між католиками й правоÑ?лавними виникла розбіжніÑ?ть у відзначанні релігійних Ñ?вÑ?Ñ‚ й поглибивÑ?Ñ? розкол. Ð?а шлÑ?ху правоÑ?лавного проÑ?вітництва з миру Ñ?тали церковні ієрархи Іпатій Потій та Кирило Терлецький, що очолили тих, хто заради оÑ?обиÑ?тої вигоди вирішив шукати Ñ?оюзу із католицькою церквою. 1596 року була підпиÑ?ана церковна БереÑ?тейÑ?ька уніÑ?, що утворила греко-католицьку церкву (католицькі догмати, правоÑ?лавні обрÑ?ди, влада папи римÑ?ького) й розколола КиївÑ?ьку митрополію, правоÑ?лавні в державі залишилиÑ?ÑŒ поза законом. 1599 року Іпатій Потій Ñ?тав першим греко-католицьким митрополитом, відкрив Ñ?емінарію в БереÑ?ті. Того ж року у Вільно правоÑ?лавна та протеÑ?тантÑ?ька шлÑ?хта уклали договір про Ñ?пільну боротьбу. 1613 року предÑ?тоÑ?телем греко-католиків Ñ?тав ЙоÑ?иф РутÑ?ький, Ñ?кий урівнÑ?в в Ñ?татуÑ?Ñ– руÑ?ькі школи та єзуїтÑ?ькі колегіуми, реорганізував чернецтво, Ñ?творив орден Ñ?вÑ?того ВаÑ?иліÑ?.
1620 року кошовий отаман Петро Конашевич-Сагайдачний домігÑ?Ñ? того, щоб єруÑ?алимÑ?ький патріарх Феофан III, що повертавÑ?Ñ? з МоÑ?кви піÑ?лÑ? виÑ?вÑ?ти моÑ?ковÑ?ьким патріархом Філарета, виÑ?вÑ?тив митрополитом КиївÑ?ьким, Галицьким та вÑ?Ñ–Ñ? РуÑ?и Йова Борецького. По Ñ?мерті Йова 1631 року митрополичу кафедру очолив Петро Могила, що працював над зміцненнÑ?м владної вертикалі вÑ?ередині правоÑ?лавної церкви, відновив діÑ?льніÑ?ть щорічних церковних Ñ?оборів, обмежив вплив шлÑ?хти, впорÑ?дкував діÑ?льніÑ?ть монаÑ?тирів, 1632 року заÑ?нував Києво-МогилÑ?нÑ?ьку академію.
Супроти татарÑ?ьких набігів на північній межі Дикого ПолÑ? з Ñ?елÑ?н, що Ñ€Ñ?тувалиÑ?ÑŒ від закріпаченнÑ? на великих фільварках формуютьÑ?Ñ? козацькі ватаги. Своєрідними «дверима» в Поле з боку гуÑ?то заÑ?еленого Середнього Подніпров'Ñ? були пороги Дніпра, а за порогами починавÑ?Ñ? Ð?из. Річище тут було заÑ?Ñ–Ñ?не безліччю оÑ?тровів, a Дніпро розділÑ?вÑ?Ñ? на рукави, утворюючи чиÑ?ельні озера, затоки й протоки — Великий Луг. Слово «козак» тюркÑ?ького походженнÑ? й означає «вільну людину». «КозакуваннÑ?» полÑ?гало й у землеробÑ?тві, рибальÑ?тві, тваринництві й полюванні, чаÑ? від чаÑ?у вони Ñ?упроводжували Ñ?хідні каравани. Перша пиÑ?емна згадка про козаків датуєтьÑ?Ñ? 1492 роком, що напали на турецький корабель у Дніпровому гирлі. ЗроÑ?таннÑ? чиÑ?ельноÑ?ті козацьких ватаг та їхні набіги на землі КримÑ?ького ханÑ?тва Ñ?творювали поÑ?тійну напругу у відноÑ?инах між литовÑ?ькими кнÑ?зÑ?ми Ñ– ханом (пізніше ОÑ?манÑ?ькою імперією). 1556 року магнат Дмитро Байда Вишневецький заради боротьби з кочовиками заÑ?новує першу козацьку Ñ?іч, дерев'Ñ?ну укріплену залогу, за порогами Дніпра на оÑ?трові Мала ХортицÑ?. Перша документальна згадка про Ñ?іч зуÑ?трічаєтьÑ?Ñ? у «ВÑ?еÑ?вітній хроніці» Мартина БельÑ?ького. 1559 року, перебуваючи на Ñ?лужбі моÑ?ковÑ?ького царÑ? Івана Грозного воює Ð?зов у пониззі Дону, а 1570 року запоріжці тут заÑ?новують ЧеркаÑ?ький городок, першу Ñ?толицю ДонÑ?ького козацтва. Робив також походи на Молдову, був Ñ?хоплений оÑ?манами Ñ– Ñ?трачений через підвішуваннÑ? на гаку 1562 року. За Ñ?вої діÑ?ннÑ? Ñ?тав популÑ?рним героєм уÑ?ної народної творчоÑ?ті.
Запорожці мали війÑ?ьково-демократичний уÑ?трій політичного життÑ?, уÑ?Ñ– питаннÑ? вирішували на загальних радах шлÑ?хом одноÑ?тайного прийнÑ?ттÑ?, керівні органи були виборними — отамани та козацька Ñ?таршина. З чаÑ?ом внаÑ?лідок поÑ?тупового майнового розшаруваннÑ? Ñ?таршина дедалі більше перебирала на Ñ?ебе владні важелі, відбувалоÑ?ÑŒ розшаруваннÑ? й віддаленнÑ? від бідної чаÑ?тини — голоти, Ñ?іроми. Етнічний Ñ?клад козаків був дуже Ñ?трокатим, Ñ– окрім руÑ?ьких людей, що Ñ?тановили більшіÑ?ть, тут було багато татар, моÑ?ковитів, полÑ?ків, угорців Ñ– німців. КнÑ?зь ВаÑ?иль-КоÑ?Ñ‚Ñ?нтин ОÑ?трозький з метою приборканнÑ? козацтва обрав інший шлÑ?Ñ… й першим почав Ñ—Ñ… винаймати за платню Ñ?к прикордонників. ПольÑ?ький король Сигізмунд II Ð?вгуÑ?Ñ‚ 1572 року прийнÑ?в на державну Ñ?лужбу 300 реєÑ?трових козаків під проводом Яна БадовÑ?ького, а 1578 року інший король, Стефан Баторій розширив загін до 500 найманців із базою в Трахтемирові. РеєÑ?тровцÑ?м надали Ñ€Ñ?д привілеїв: Ñ?амоуправліннÑ?, влаÑ?ний виборний гетьман (Ян ОришовÑ?ький), право володіти землею. Запорозькі ж козаки перебували на нелегальному Ñ?тановищі. МорÑ?ькі походи козаків на чайках значно уÑ?кладнювали відноÑ?ини Речі ПоÑ?политої із ОÑ?манÑ?ькою імперією. Ці воÑ?жі козаків призвели до того, що 1589 року татари здійÑ?нили один з найбільших набігів на Україну. Султан Мурад III погрожував привеÑ?ти 200 тиÑ?. вершників, Ñ?кщо полÑ?ки не покінчать з козаками. ВеÑ?нÑ?ний Ñ?ейм 1590 року прийнÑ?в ухвалу «ПорÑ?док щодо низовиків та України», що муÑ?ила Ñ?лужити гарантією взÑ?тих перед Ñ?ултаном зобов'Ñ?зань «вивеÑ?ти українних людей з Ð?изу вÑ?іх».
РозширеннÑ? магнатами влаÑ?них земель призводило до збройних Ñ?утичок Ñ– цілих повÑ?тань. Так на Київщині впродовж 1591—1593 років вирувало повÑ?таннÑ? під проводом гетьмана реєÑ?тровців, колишнього Ñ?луги ОÑ?трозьких, Криштофа КоÑ?инÑ?ького через землі БілоцерківÑ?ького Ñ?тароÑ?тва. ПовÑ?таннÑ? було придушене загонами магнатів під проводом Северина Ð?аливайка, Ñ?кий невдовзі Ñ?ам піднÑ?в 10 тиÑ?. козаків на боротьбу із шлÑ?хтою впродовж 1594-1596 років, через неÑ?проможніÑ?ть урÑ?ду оплатити учаÑ?ть козаків війÑ?ькову учаÑ?ть в авÑ?тро-турецькій війні в Молдові та Угорщині. Приборкати козацьку армію вдалоÑ?Ñ? лише регулÑ?рними Ñ?илами польного гетьмана СтаніÑ?лава ЖолкевÑ?ького. Сейм оголоÑ?ив козаків злочинцÑ?ми i ворогами держави, але вже невдовзі змушений був звертатиÑ?ÑŒ по допомогу боєздатного й дешевого війÑ?ька у війнах проти Швеції, МоÑ?ковÑ?ького царÑ?тва та з турками. Великі загони реєÑ?тровиків Самійла Кішки уÑ?пішно воювали під чаÑ? польÑ?ько-шведÑ?ької війни в Лівонії у 1601—1602 років, a невдовзі широким полем активноÑ?ті реєÑ?трових, низових Ñ– донÑ?ьких козаків Ñ?тали землі МоÑ?ковщини під чаÑ? Смути.
УчаÑ?ник моÑ?ковÑ?ьких походів кошовий отаман Петро Конашевич-Сагайдачний, проÑ?лавив Ñ?ебе у морÑ?ьких походах козацьких ватаг на човнах-«чайках», Ñ?кі грабували портові міÑ?та, звільнÑ?ли бранців, а 1616 року через 7 Ñ?толіть повторили походи руÑ?ьких дружин Ñ– пограбували передміÑ?Ñ‚Ñ? Стамбулу. Того ж року звільнили велику кількіÑ?ть рабів в Кафі. 1618 року війÑ?ька Сагайдачного допомогли відбити в МоÑ?кви Чернігівщину Ñ– Сіверщину. Така активніÑ?ть козаків на морі Ñ?причинила ХотинÑ?ьку війну 1620—1621 років між турками Ñ– полÑ?ками. Перемогти 300 тиÑ?. армію турків в ХотинÑ?ькій битві знов допомогли козаки Сагайдачного.
У першій половині XVII Ñ?толіттÑ? земельні володіннÑ? польÑ?ької шлÑ?хти з роду Потоцьких, ЗамойÑ?ьких, КалиновÑ?ьких, КонецпольÑ?ьких та ін. Ñ?Ñ?гають меж козацьких займищ у Ñ?тепу, що призводить до прÑ?мого збройного протиÑ?тоÑ?ннÑ? між великими землевлаÑ?никами та вільними козаками, лави Ñ?ких поповнили реєÑ?тровці, чиÑ?ельніÑ?ть Ñ?ких піÑ?лÑ? війни зменшили з 40 до 3 тиÑ?. Ð?евдоволеннÑ? нерозглÑ?нутими петиціÑ?ми до королÑ? перероÑ?ло на Київщині в маÑ?ове покозаченнÑ? й повÑ?таннÑ? Марка Жмайла 1625 року. У результаті Ñ?кого КуруківÑ?ькими угодами затвердили 6 козацьких полків реєÑ?тровців та налаштували Ñ—Ñ… проти запорожців. 1630 року відбулоÑ?Ñ? повÑ?таннÑ? ТараÑ?а Федоровича (ТрÑ?Ñ?ила). 1635 року французьким інженером Гійомом де Бопланом (автором першої карти України) за наказом Ñ?ейму з метою не допуÑ?тити Ñ?елÑ?н на Січ перед першим дніпровÑ?ьким порогом було зведено фортецю Кодак. Яку вже за кілька тижнів захопили й зруйнували повÑ?талі запорожці Івана Сулими. Впродовж 1637-1638 років відбулиÑ?Ñ? повÑ?таннÑ? Павла Бута (Павлюк), Дмитра Гуні та Якова ОÑ?трÑ?нина. ПіÑ?лÑ? придушеннÑ? повÑ?тань польÑ?ький Ñ?ейм утвердив «Ординацію ВійÑ?ька Запорізького», що Ñ?каÑ?увала вÑ?Ñ– права Ñ– привілеї реєÑ?тровців, відновила фортецю Кодак й Ñ?причинила на 10 наÑ?тупних років «золотий Ñ?покій».
УкраїнÑ?ьке Ñ?елÑ?нÑ?тво вÑ?е Ñ?ильніше відчувало гніт покріпаченнÑ? магнатами, навіть на новооÑ?воєних землÑ?Ñ… пільгові роки закінчувалиÑ?ÑŒ й розпочиналиÑ?ÑŒ звичаєві утиÑ?ки. Так Ñ?амо міÑ?Ñ‚Ñ?ни в приватних міÑ?тах були незадоволені відÑ?утніÑ?тю Ñ?амоврÑ?дуваннÑ?. Дрібна шлÑ?хта не бачила рівних можливоÑ?тей із магнатами. ПравоÑ?лавні чітко бачили різницю між влаÑ?ними правами Ñ– правами католиків. УÑ?е це призвело до поÑ?тупового уÑ?вленнÑ? наÑ?еленнÑ?м руÑ?ьких воєводÑ?тв про Ñ?вою окреміÑ?ть Ñ?к народу по відношенню до народу польÑ?ького королівÑ?тва та наÑ?еленню литовÑ?ького кнÑ?зівÑ?тва, що мало дещо відмінні права та умови життÑ?. Проте Ñ?к більшіÑ?ть руÑ?ького політикуму вже ополÑ?чилаÑ?ÑŒ Ñ– покатоличилаÑ?ÑŒ, керівна роль у гартуванні політичних ідей Ñ– Ñ?тановленні українців Ñ?к окремої нації відійшла до прошарку вільного й озброєного козацтва.
Приводом до нового козацького повÑ?таннÑ? та закінченнÑ? «золотого Ñ?покою» Ñ?тав звичайний напад 1647 року чигиринÑ?ьким підÑ?тароÑ?тою Данилом ЧаплинÑ?ьким на хутір Богдана Хмельницького Суботів, під чаÑ? Ñ?кого було вбито Ñ?ина й захоплено в полон дружину. Хмельницький із Ñ?инами втік на Січ, де вміло переманив на Ñ?вій бік запорожців, Ñ?кі обрали його Ñ?воїм ватажком, заручивÑ?Ñ? підтримкою 40 тиÑ?. ногайÑ?ької кінноти Тугай-беÑ? у кримÑ?ького хана ІÑ?лам Ò?іреÑ? III, на початку лютого 1648 року розбив залогу коронного війÑ?ька на Січі й розпочав повÑ?таннÑ?. 1648 року було здобуто Ñ€Ñ?д перемог над війÑ?ьками шлÑ?хти (Стефана Потоцького Ñ– Мартина КалиновÑ?ького) під Жовтими Водами, КорÑ?унем, ПилÑ?вцÑ?ми. У боÑ?Ñ… Ñ?Ñ?краво проÑ?вив Ñ?ебе «права рука» Хмельницького — МакÑ?им КривоніÑ?. ПовÑ?таннÑ? підтримав проÑ?толюд, Ñ?елÑ?ни Ñ– міщани нападали на маєтки, знищували шлÑ?хту, католицьких Ñ?вÑ?щенників та євреїв[джерело?]. ВійÑ?ька повÑ?танців дійшли до ЗамоÑ?Ñ‚Ñ?, де Богдана чекала звіÑ?тка про вибори Ñ?еймом нового королÑ? та призначеннÑ? воєначальником поÑ?политого війÑ?ька кнÑ?зÑ? Яреми Вишневецького. Маючи надію домовитиÑ?ÑŒ із новим королем, Богдан відвернув від Варшави й 2 Ñ?ічнÑ? 1649 року урочиÑ?то завітав до Києва Ñ?к національний герой через Золоті ворота. Перебуваючи у Києві Богдан значно змінив Ñ?вою позицію з «козацького автономізму» в рамках Речі ПоÑ?политої до звільненнÑ? «з лÑ?дÑ?ької неволі… народ увеÑ?ÑŒ руÑ?ький… по Львів, Холм Ñ– Галич». ДомовитиÑ?ÑŒ із новообраним королем Яном ІІ Казимиром не вдалоÑ?Ñ?. Влітку 1649 року на допомогу 100 тиÑ?. повÑ?талим українцÑ?м під Зборовом із влаÑ?ним війÑ?ьком прийшов Ñ?ам ІÑ?лам-Ò?ірей III. ПіÑ?лÑ? домовленоÑ?тей з татарами король 20 Ñ?ерпнÑ? прийнÑ?в Хмельницького з його «Козацькими пунктами». Облога Збаража була знÑ?та, Ñ– війÑ?ька королÑ? рушили у напрÑ?мку Львова, війÑ?ька Хмельницького до Києва, а татари до Криму, збираючи Ñ?Ñ?ир. Результатом ЗборівÑ?ької битви Ñ?тали ЗборівÑ?ькі угоди, за Ñ?кими реєÑ?тр із 40 тиÑ?. ВійÑ?ька Запорізького отримував автономію Гетьманщини (КиївÑ?ьке, ЧернігівÑ?ьке Ñ– БрацлавÑ?ьке воєводÑ?тва), обіцÑ?нку Ñ?каÑ?уваннÑ? береÑ?тейÑ?ької унії, амніÑ?тії та вигнаннÑ? євреїв, єзуїтів Ñ– польÑ?ьких війÑ?ьк, Ñ?каÑ?овувалоÑ?Ñ? кріпоÑ?не право та фільваркова Ñ?иÑ?тема. Ð?езадоволеними залишавÑ?Ñ? проÑ?толюд, що повинен був повернутиÑ?ÑŒ до Ñ?воїх панів. Так УкраїнÑ?ька держава поÑ?тає на Ñ?вітовій арені вже Ñ?к Ñ?уб'єкт.
Першим кроком на міжнародній арені Богдана Ñ?к Ñ?амоÑ?тійної Ñ?или було намаганнÑ? під чаÑ? МолдовÑ?ького походу 1650 року уклаÑ?ти «динаÑ?тичний шлюб» із молдовÑ?ьким гоÑ?подарем ВаÑ?илєм Лупулом, оженити Ñ?вого Ñ?ина Тиміша на його донці Розанді й отримати таким чином Ñ?оюзника у війні із Річчю ПоÑ?политою. 28 червнÑ? 1651 року відбулаÑ?Ñ? наймаÑ?штабніша Ñ?утичка визвольної війни — битва під БереÑ?течком, де війÑ?ьку 80-140 тиÑ?. українців та татар протиÑ?тоÑ?ло 80-200 тиÑ?. польÑ?ького війÑ?ька. Через зраду татар, що полонили Хмельницького, та вправніÑ?ть польÑ?ького війÑ?ька козаки відÑ?тупили. Роль наказного гетьмана взÑ?в на Ñ?ебе Іван Богун. Через непорозуміннÑ? між Ñ?елÑ?нÑ?ькою й козацькою чаÑ?тинами війÑ?ька, було знищено 8 тиÑ?. війÑ?ька, втрачена чаÑ?тина артилерії, гетьманÑ?ька булава й печатка. За результатами битви було підпиÑ?ано БілоцерківÑ?ькі угоди, за Ñ?кими шлÑ?хті повертали маєтки у БрацлавÑ?ькому Ñ– ЧернігівÑ?ькому воєводÑ?твах, а Гетьманщина обмежувалаÑ?Ñ? лише КиївÑ?ьким. Удвічі зменшували козацький реєÑ?тр Ñ– заборонÑ?ли Ñ?амоÑ?тійну зовнішньополітичну діÑ?льніÑ?ть. Ð?аÑ?еленнÑ? Правобережної України, занепокоєне поÑ?вою попередніх дідичів, почало кидати Ñ?вої оÑ?елі й переÑ?елÑ?тиÑ?Ñ? на Ñ?хід, на ЛівобережжÑ? й Слобожанщину. Цей документ не був підпиÑ?аний Ñ?еймом, бо вперше в Ñ–Ñ?торії польÑ?ького парламентаризму один шлÑ?хтич Ñ?кориÑ?тавÑ?Ñ? Ñ?воїм правом вето.
Вже наÑ?тупного року Богдан Хмельницький зі Ñ?вого боку порушує угоду, йде походом на Молдову, де одружує Тиміша на Розанді, фактично поÑ?воÑ?чившиÑ?ÑŒ із литовÑ?ьким великим гетьманом Янушем Радзивіллом, що одруживÑ?Ñ? з Ñ?еÑ?трою Розанди, Оленою. Хмельницький 1653 року перемагає польÑ?ьке війÑ?ько під Батогом Ñ– козацько-татарÑ?ьке війÑ?ько бере в облогу королÑ? Яна ІІ Казимира в Жванці. Під чаÑ? Ñ?кої ІÑ?лам Ò?ірей не дозволив отримати повну перемогу й розчарував Хмельницького Ñ?к надійний Ñ?оюзник. У результаті було поновлено дію Ñ?татей ЗборівÑ?ької угоди. 11 жовтнÑ? на проханнÑ? Богдана Хмельницького ЗемÑ?ький Ñ?обор МоÑ?ковÑ?ької держави ухвалив прийнÑ?ти ВійÑ?ько Запорозьке «з городами Ñ—Ñ… Ñ– землÑ?ми під гоÑ?ударÑ? виÑ?оку руку».
У 8 Ñ?ічнÑ? 1654 року на Лівому березі Дніпра у ПереÑ?Ñ?лаві Хмельницький Ñ?кликав раду, на Ñ?кій чаÑ?тина козаків приÑ?Ñ?гла на вірніÑ?ть моÑ?ковÑ?ькому царю ОлекÑ?Ñ–ÑŽ Михайловичу. Ð?е приÑ?Ñ?гнули Ñ€Ñ?д полковників (УманÑ?ький, БрацлавÑ?ький, ПолтавÑ?ький Ñ– Кропив'Ñ?нÑ?ький) разом із Іваном Богуном, а також духовенÑ?тво. ДелегаціÑ? боÑ?рина ВаÑ?илÑ? Бутурліна привезла рішеннÑ? ЗемÑ?ького Ñ?обору та відкинула зуÑ?трічну вимогу козацтва на оÑ?обиÑ?ту царÑ?ьку приÑ?Ñ?гу козакам. РішеннÑ? ПереÑ?Ñ?лавÑ?ької ради було закріплено Березневими Ñ?таттÑ?ми, в Ñ?ких пропиÑ?увавÑ?Ñ? 60 тиÑ?. козацький реєÑ?тр та виборніÑ?ть Ñ?таршини, проголошувавÑ?Ñ? моÑ?ковÑ?ький протекторат, дозволÑ?лаÑ?ÑŒ Ñ?амоÑ?тійна зовнішнÑ? політика, окрім Ñ?к з Польщею та оÑ?манÑ?ькою Портою. МоÑ?ква зобов'Ñ?залаÑ?Ñ? піти війною на Річ ПоÑ?политу, а на кордонах Гетьманщини виÑ?тавлÑ?лиÑ?ÑŒ моÑ?ковÑ?ькі залоги. Таким чином українÑ?ьке питаннÑ? перероÑ?ло із внутрішньої проблеми у міждержавну. Ð?авеÑ?ні 1654 року МоÑ?ква захопила СмоленÑ?ьк Ñ– проÑ?унулаÑ?ÑŒ до Березини, розпочалаÑ?ÑŒ тривала моÑ?ковÑ?ько-польÑ?ька війна. Ð?аÑ?тупного року шведÑ?ький король Карл X ГуÑ?тав, підбурюваний поÑ?политою шлÑ?хтою, що була незадоволена зміцненнÑ?м королівÑ?ької влади, зненацька розпочав війну проти Речі ПоÑ?политої під чаÑ? ШтурмдорфÑ?ького перемир'Ñ?. ШведÑ?ькі війÑ?ька окупували Великопольщу, ЛіфлÑ?ндію, КурлÑ?ндію, воÑ?ени обложили Краків Ñ– взÑ?ли штурмом Варшаву. Богдан Хмельницький Ñ?пільно з роÑ?ійÑ?ьким допоміжним корпуÑ?ом узÑ?в в облогу Львів. Король Ян Казимир збіг до авÑ?трійÑ?ької Сілезії. Цей період окупації шведами-лютеранами в польÑ?ькій Ñ–Ñ?торіографії заведено називати «шведÑ?ьким потопом». Велику роль у народній партизанÑ?ькій боротьбі зі Ñ?хизматиками («шарпаній війні») відіграв київÑ?ький каштелÑ?н Стефан Чарнецький, відомий жорÑ?токими розправами Ñ?к з повÑ?танцÑ?ми, так Ñ– з мирним українÑ?ьким наÑ?еленнÑ?м. Впродовж 1656 року королю вдалоÑ?Ñ? визволити більшіÑ?ть земель Ñ– вже в жовтні в Ð?емежі білÑ? Вільна було підпиÑ?ано моÑ?ковÑ?ько-польÑ?ьке ВіленÑ?ьке перемир'Ñ?, з обіцÑ?нкою ОлекÑ?Ñ–ÑŽ Михайловичу Ñ?тати польÑ?ьким королем піÑ?лÑ? Ñ?мерті Яна Казимира. Ð?а противагу цьому Хмельницький розгорнув дипломатичну діÑ?льніÑ?ть, результатом Ñ?кої Ñ?тало затвердженнÑ? в замку Раднат антипольÑ?ької коаліції між Семигородом, Швецією, Бранденбургом та Гетьманщиною (разом із Молдовою Ñ– Волощиною) Ñ– планів першого поділу Речі ПоÑ?политої. Смерть Хмельницького 6 Ñ?ерпнÑ? 1657 року й авÑ?трійÑ?ько-польÑ?ьке зближеннÑ? завадили цим планам.
Період піÑ?лÑ? Ñ?мерті Богдана Хмельницького від 1657 до 1687 року, що відзначивÑ?Ñ? розпадом держави, міжуÑ?обицÑ?ми, поділом території по Дніпру між Річчю ПоÑ?политою та МоÑ?ковÑ?ькою державою та іноземною інтервенцією, зветьÑ?Ñ? в українÑ?ькій Ñ–Ñ?торіографії «Руїною».
По Ñ?мерті Богдана гетьманом було обрано його малолітнього Ñ?ина ЮріÑ?, а генерального пиÑ?арÑ? Івана ВиговÑ?ького його регентом. ВиговÑ?ький пішов на зближеннÑ? з польÑ?ькою шлÑ?хтою, результатом чого було підпиÑ?аннÑ? 16 вереÑ?нÑ? 1658 року ГадÑ?цької угоди, що декларувала перетвореннÑ? Речі ПоÑ?политої на триєдину федерацію ПольÑ?ької корони, Великого ЛитовÑ?ького та РуÑ?ького кнÑ?зівÑ?тв зі Ñ?пільним Ñ?еймом, війÑ?ьком Ñ– зовнішньою дипломатією та під керуваннÑ?м виборного королÑ?. Проте вона не була реалізована через опір з боку промоÑ?ковÑ?ької опозиції. У жовтні 1658 року моÑ?ковÑ?ький урÑ?д зірвав ВіленÑ?ьке перемир'Ñ? Ñ– відновив воєнні дії, захопивши майже вÑ?ÑŽ БілоруÑ?ÑŒ Ñ– Литву, 1659 року моÑ?ковÑ?ьке війÑ?ько було нагло Ñ?прÑ?моване на Україну, але 9 липнÑ? під Конотопом вщент розгромлене Ñ?пільним війÑ?ьком ВиговÑ?ького Ñ– кримÑ?ького хана Мехмед Ò?ераÑ? IV. Однак через дії козацької опозиції Якима Сомка, ВиговÑ?ький змушений був зректиÑ?Ñ? булави на кориÑ?ть ЮріÑ?. Ð?а новій ПереÑ?Ñ?лавÑ?ькій раді 1659 року під охороною моÑ?ковÑ?ького війÑ?ька кнÑ?зÑ? Трубецького було поглиблено залежніÑ?ть Запорізького війÑ?ька від МоÑ?кви. 1660 року білÑ? Ò?данÑ?ька було підпиÑ?ано ОлівÑ?ький мир між Польщею Ñ– Швецією. У цей чаÑ? загони Стефана Чарнецького звільнÑ?ють БілоруÑ?ÑŒ Ñ– Литву, під Чудновом полÑ?ки оточують загони Шереметьєва та ЮріÑ? Хмельницького й змушують підпиÑ?ати СлободищенÑ?ький трактат. ВідбуваєтьÑ?Ñ? поділ козацької України на вірне моÑ?ковÑ?ькому царю ЛівобережжÑ? й прибічників Речі ПоÑ?политої на Правому березі Дніпра. ПіÑ?лÑ? невдалого походу на Лівий берег проти Якима Сомка, Юрій Хмельницький зрікÑ?Ñ? булави й поÑ?тригÑ?Ñ? в ченці під іменем Гедеон.
1663 року в Ð?іжині відбулаÑ?ÑŒ Чорна рада на Ñ?кій за підтримки Івана Сірка було обрано гетьманом ЛівобережжÑ? Івана Брюховецького. Він підпиÑ?ав МоÑ?ковÑ?ькі Ñ?татті за Ñ?кими розпочалоÑ?ÑŒ омоÑ?ковщеннÑ? Лівобережної України. Того ж року гетьманом ПравобережжÑ? обрано Павла Тетерю, Ñ?кий поÑ?тупивÑ?Ñ? 1665 року булавою на кориÑ?ть Петра Дорошенка. 9 лютого 1667 року в Ð?ндруÑ?овому, під СмоленÑ?ьком, між полÑ?ками й моÑ?ковитами було укладено Ð?ндруÑ?івÑ?ький мир, за умовами Ñ?кого до РоÑ?Ñ–Ñ— відходила СмоленÑ?ька землÑ? Ñ– Лівобережна Україна з Києвом; Запорозька Січ мала перебувати під Ñ?пільним контролем обох держав. У відповідь на поділ України Дорошенко проводить Ñ€Ñ?д реформ, набирає наймане війÑ?ько Ñ?ердюків Ñ– перемагає Брюховецького. Ð?а раді в КорÑ?уні він обираєтьÑ?Ñ? гетьманом «обох берегів Дніпра» Ñ– разом із кримÑ?ьким ханом Мехмед Ò?ераєм IV у вереÑ?ні 1668 року оточує загони польÑ?ького гетьмана Яна СобеÑ?ького під ПідгайцÑ?ми. Ð?ле козацько-татарÑ?ький Ñ?оюз було порушено походом запорізького отамана Сірка на Крим. СобеÑ?ький уклав мирні угоди із татарами Ñ– козаками. Ð?аÑ?тупного року полÑ?ки визнали Дорошенка виборним гетьманом. Його не задовольнили польÑ?ькі поÑ?тупки й у березні 1669 року на козацькій раді білÑ? КорÑ?унÑ? ВійÑ?ько Запорозьке проголоÑ?ило Ñ?вій перехід під протекторат Порти, вÑ?Ñ– етнічні українÑ?ькі землі проголошувалиÑ?ÑŒ УкраїнÑ?ьким Ñ?анджаком. Того ж року гетьманом Лівобережної Гетьманщини обрали Дем'Ñ?на Многогрішного, Ñ?кий підпиÑ?ав ГлухівÑ?ькі Ñ?татті з МоÑ?квою. ПропольÑ?ька партіÑ? на чолі із Миколою Ханенком на Правому березі влітку того ж року прийнÑ?ла на раді під Уманню клейноди від польÑ?ького королÑ?. Впродовж 1671-1672 років СобеÑ?ький Ñ– Ханенко вÑ?тановлюють Ñ?вою владу на Поділлі, проте Дорошенко за допомогою турецької та татарÑ?ької армії Мехмеда IV та Селім Ò?ераÑ? бере в облогу Кам'Ñ?нець Ñ– Львів. За результатами Бучацького трактату 1672 року ПоділлÑ? відходило ОÑ?манÑ?ькій імперії, а Дорошенко перебирав владу на Правобережній Україні. Того ж року на Лівому березі гетьманом обрали Івана Самойловича, Ñ?кий підпиÑ?ав нові КонотопÑ?ькі Ñ?татті, чим значно обмежив Ñ?вою Ñ?амоÑ?тійніÑ?ть. 1673 року СобеÑ?ький розбиває турок під Хотином Ñ– обираєтьÑ?Ñ? новим королем Речі ПоÑ?политої під іменем Яна III. Ð?евдачі у війні проти турецько-українÑ?ького Ñ?оюзу змуÑ?или його підпиÑ?ати вже через три роки під Журавно мир з оÑ?манами. Петро Дорошенко ж зрікÑ?Ñ? булави, приÑ?Ñ?гнув моÑ?ковÑ?ькому царю й Ñ?лужив на заÑ?ланні в'Ñ?Ñ‚Ñ?ьким воєводою, гетьманом турецької чаÑ?тини України знов проголоÑ?или ЮріÑ? Хмельницького. Його війна 1677—1681 років із МоÑ?квою Ñ– Самойловичем розорила ПравобережжÑ?, 1679 року чаÑ?тину наÑ?еленнÑ? депортувала на Лівий берег Ñ– Слобожанщину — Великий згін. Війна закінчилаÑ?ÑŒ БахчиÑ?арайÑ?ьким миром й закріпленнÑ?м Правого берега за Туреччиною. 1683 року польÑ?ька арміÑ? за учаÑ?ті правобережних козаків на чолі з Семеном Палієм прийшла на допомогу авÑ?трійÑ?ькій армії під чаÑ? облоги ВіднÑ?. ВійÑ?ька європейÑ?ької коаліції в генеральній битві 12 вереÑ?нÑ? вщент розгромили турецьку армію й зупинили оÑ?манÑ?ьку екÑ?панÑ?Ñ–ÑŽ до Європи. 6 травнÑ? 1686 року в МоÑ?кві було підпиÑ?ано Вічний мир, угоду за Ñ?кою СмоленÑ?ька землÑ?, Лівобережна Україна з Києвом та ЗапоріжжÑ? відходили до РоÑ?ійÑ?ької держави, за що вона зобов'Ñ?зувалаÑ?ÑŒ допомогти державам СвÑ?щенної ліги у війні з турками.
Саме до цих чаÑ?ів можна віднеÑ?ти оформленнÑ? українÑ?ької нації, бо до об'єднаннÑ? з МоÑ?ковією мешканці Південної РуÑ?Ñ– вважали Ñ?ебе «руÑ?ькими», але піÑ?лÑ? об'єднаннÑ? виÑ?вилоÑ?Ñ?, що наÑ?еленнÑ? «Великої» та «Малої РуÑ?і» має великі відмінноÑ?ті, щоб вважатиÑ?Ñ? єдиним народом. Відтоді мешканці берегів Дніпра почали уÑ?відомлювати Ñ?ебе Ñ?пільніÑ?тю, хоч Ñ– близькою до роÑ?Ñ–Ñ?н (мова, релігіÑ?, Ñ–Ñ?торичне коріннÑ?), але вÑ?е ж таки окремою, із влаÑ?ною Ñ–Ñ?торією, культурою, мовою, традиціÑ?ми. РоÑ?ійÑ?ький урÑ?д вÑ?ілÑ?ко намагавÑ?Ñ? наÑ?вні розбіжноÑ?ті ліквідувати, позбавити «малороÑ?ів» Ñ– «білоруÑ?ів» оригінальних риÑ?, традицій Ñ– мови з метою аÑ?имілÑ?ції титульною нацією «великороÑ?ів».
Україна, Ñ?к міÑ?це неÑ?кінчених воєн, Ñ?тала джерелом міграційних потоків. ОÑ?вічені правоÑ?лавні обирали міÑ?цем заÑ?тоÑ?уваннÑ? Ñ?воїх талантів МоÑ?кву. Там вони за Ñ?воїм звичаєм заÑ?новували школи в Ñ?ких навчали грецької мови й латини, знайомили із найкращими здобутками європейÑ?ької культури. Свого чаÑ?у митрополит Петро Могила запропонував царю Михайлу заÑ?нувати монаÑ?тир Ñ– колегію в МоÑ?кві, а його Ñ?ин, цар ОлекÑ?ій Михайлович вже Ñ?ам проÑ?ив про допомогу інтелектуальною елітою заради виправленнÑ? церковних книг[37]. Симеон Полоцький Ñ?тав вчителем його дітей, Федора Ñ– Петра, а в МоÑ?кві було Ñ?творено першу Слов'Ñ?но-греко-латинÑ?ьку академію[37]. З чаÑ?ом українÑ?ьке проÑ?вітництво викликало церковну реформу патріарха Ð?икона, що призвела до Ñ—Ñ— розколу на Ñ?тарообрÑ?дників Ñ– новообрÑ?дників[37]. Визначний українÑ?ький культурно-проÑ?вітницький діÑ?ч того чаÑ?у, Феофан Прокопович був палким прихильником царÑ? Петра І. Він заклав теоретичні підвалини ідеї модернізації РоÑ?Ñ–Ñ— на заÑ?адах оÑ?віченого абÑ?олютизму Ñ– підпорÑ?дкуваннÑ? правоÑ?лавної церкви владі Ñ?амодержцÑ?[37]. Під впливом техніків, інженерів та війÑ?ьковиків із Західної Європи та західноруÑ?ьких вчителів, вчених Ñ– правоÑ?лавних монахів відÑ?тале МоÑ?ковÑ?ьке царÑ?тво поÑ?тупово змінювало віковий ординÑ?ький вектор на європейÑ?ький, Ñ?тавало модернізованою РоÑ?ійÑ?ькою імперією[37].
1687 року внаÑ?лідок Коломацького перевороту Самойловича було уÑ?унено, гетьманом Лівобережної України було обрано Івана Мазепу й період Руїни офіційно завершивÑ?Ñ?. Мазепа підпиÑ?ав Коломацькі Ñ?татті, що обмежували його владу Ñ– поÑ?илювали моÑ?ковÑ?ьку приÑ?утніÑ?ть. Свою політику Мазепа провадив в інтереÑ?ах Ñ?таршини, Ñ?ка отримувала права, вольноÑ?ті та маєтноÑ?ті, а Ñ?елÑ?ни натоміÑ?ть «панщину» (2 дні на тиждень) на кориÑ?ть Ñ?таршини. Він тіÑ?но товаришував з роÑ?ійÑ?ьким царем Петром І, допоміг йому захопити турецьку фортецю Ð?зов й отримати вихід до Чорного морÑ?. 1697 року королем Речі ПоÑ?политої було обрано Ñ?акÑ?онÑ?ького курфюрÑ?та Фрідріха Ð?вгуÑ?та під ім'Ñ?м Ð?вгуÑ?Ñ‚ II. Вже наÑ?тупного року на оÑ?обиÑ?тій зуÑ?трічі у Раві-РуÑ?ькій до війни зі Швецією залучив Петра I. У травні 1699 року на іншому фронті він у КарловицÑ?Ñ… (Ñ?учаÑ?на СербіÑ?) підпиÑ?ав із Туреччиною мирну угоду, за Ñ?кою Правобережна Україна повернулаÑ?ÑŒ під владу польÑ?ької корони й знов заÑ?елюєтьÑ?Ñ?, а у вереÑ?ні в ПреображенÑ?ькому під МоÑ?квою утворюєтьÑ?Ñ? антишведÑ?ька Північна ліга.
1700 року розпочинаєтьÑ?Ñ? Велика північна війна. У липні 1701 року шведÑ?ький король Карл XII розбив на Західній Двині Ñ?акÑ?онÑ?ько-моÑ?ковÑ?ьке війÑ?ько Ñ– вдерÑ?Ñ? до Литви. Ð?а його бік перейшли найзаможніші магнати Сапєги. У травні 1702 року була захоплена Варшава й Ñ?творено прошведÑ?ьку конфедерацію що детронізувала Ð?вгуÑ?та II Ñ– обрала королем СтаніÑ?лава ЛєщинÑ?ького — у країні розпочалаÑ?ÑŒ громадÑ?нÑ?ька війна. У 1702—1704 роках козаки під проводом Семена ПаліÑ? оволоділи ПравобережжÑ?м Ñ– укріпили Ñ?вої позиції. ПропольÑ?ька партіÑ? запроÑ?ила допомоги в РоÑ?Ñ–Ñ—. 1704 року Іван Мазепа придушив повÑ?таннÑ? Ñ– приєднав ці землі до Ñ?воїх володінь. Під чаÑ? війни українців поÑ?илали на примуÑ?ові роботи, зобов'Ñ?зували утримувати розквартировані війÑ?ька, не надаючи навзаєм війÑ?ькової допомоги згідно Коломацьких угод, що Ñ?причинило обуреннÑ? Ñ?еред козаків. 1708 року шведÑ?ький король з війÑ?ьком почав рух на Гетьманщину, тому Мазепа вирішив уклаÑ?ти новий Ñ?оюз, вже зі Швецією, за умовами Ñ?кого утворювалоÑ?Ñ? УкраїнÑ?ьке кнÑ?зівÑ?тво. Гетьмана підтримало запорізьке козацтво. За це Петро I наказав зруйнувати Ñ?толицю Батурин Ñ– Чортомлицьку Січ, а на Мазепу наклаÑ?ти церковну анафему. Вірні царю козаки обрали Ñ?обі гетьманом Івана СкоропадÑ?ького, Ñ?кий підпиÑ?ав РешетилівÑ?ькі Ñ?татті. У вирішальній битві під Полтавою 1709 року шведÑ?ько-козацьке війÑ?ько програло моÑ?ковÑ?ько-малороÑ?ійÑ?ькому. Іван Мазепа разом із Карлом XII відÑ?тупили в землі ОÑ?манÑ?ької імперії на ДніÑ?тер до Бендер, а 23 тиÑ?. воÑ?ків шведÑ?ької армії капітулювало під Переволочною.
По Ñ?мерті Мазепи 1711 року запорожці на чолі з КоÑ?тем Гордієнком обрали Ñ?обі нового гетьмана — Пилипа Орлика, Ñ?кий уклав з козацтвом першу українÑ?ьку конÑ?титуцію «Договори Ñ– поÑ?тановленнÑ? прав Ñ– вольноÑ?тей ВійÑ?ька Запорозького». Згідно з Ñ?кою відбувалоÑ?ÑŒ розділеннÑ? влади на три Ñ?амоÑ?тійні гілки: виконавчу (Старшина на чолі з гетьманом), законодавчу (Генеральна Рада) та Ñ?удову. Того ж року у Ñ?оюзі зі шведÑ?ьким королем, ОÑ?манÑ?ькою імперією та КримÑ?ьким ханÑ?твом він здійÑ?нив невдалий похід на ПравобережжÑ?. Через що роÑ?ійÑ?ька влада в 1711—1713 роках провела новий згін, Ñ?иломіць переÑ?еливши до 200 тиÑ?. оÑ?іб з Правобережної на Лівобережну Україну, вÑ?Ñ– правобережні полки було ліквідовано, більшіÑ?ть оÑ?ель зруйновано. Згідно з ПрутÑ?ьким миром та Ð?дріанопольÑ?ькою угодою МоÑ?ковÑ?ька держава відмовлÑ?лаÑ?ÑŒ від претензій на Правобережну Україну, визнавала турецьку юриÑ?дикцію над ЗапоріжжÑ?м.
Ð?а Гетьманщині піÑ?лÑ? Ñ?мерті СкоропадÑ?ького 1722 року наказним гетьманом було обрано Павла Полуботка. Якого невдовзі ув'Ñ?знили в Петербурзі, натоміÑ?ть Ñ?творивши МалороÑ?ійÑ?ьку колегію, виконавчий орган з 6 роÑ?ійÑ?ьких офіцерів. Ð?ле Ñ?к тільки 1727 року поÑ?тала нова загроза з боку ОÑ?манÑ?ької імперії, заради заграваннÑ? із козацькими маÑ?ами, колегію ліквідували й дозволили обрати гетьманом Данила Ð?поÑ?тола. Він узгодив із царем Рішительні пункти, згідно з Ñ?кими Гетьманщині поверталаÑ?Ñ? відноÑ?на автономіÑ?. По його Ñ?мерті 1734 року імператрицÑ? Ð?нна Іоанівна Ñ?творила ПравліннÑ? гетьманÑ?ького урÑ?ду (з 3 козацьких та 3 роÑ?ійÑ?ьких предÑ?тавників), що діÑ?ло до 1750 року. Голова ПравліннÑ? в 1740—1741 роках шотландець ДжеймÑ? ФренÑ?Ñ–Ñ? Едвард Кейт виÑ?вÑ?чував перших маÑ?онів Ñ?еред предÑ?тавників українÑ?ької козацької Ñ?таршини. 1750 року, коли імператрицÑ? Єлизавета заради брата Ñ?вого фаворита ОлекÑ?Ñ–Ñ? РозумовÑ?ького відновила гетьманÑ?ьку поÑ?аду, булаву отримав Кирило РозумовÑ?ький, один з перших українÑ?ьких маÑ?онів та оÑ?танній Ñ—Ñ— гетьман. Він повернув Ñ?толицю до Батурина, перетворив Ñ?таршину на шлÑ?хетÑ?тво, перетворив козацькі ради на Генеральне зібраннÑ?, провів Ñ?удову й війÑ?ькову реформи. Відомий архітектор того чаÑ?у, Іван Григорович-БарÑ?ький, звів палац РозумовÑ?ького в Батурині, Собор Різдва Богородиці у Козельці — чудові приклади українÑ?ького бароко. РозумовÑ?ький був меценатом таких музичних клаÑ?иків Ñ?вого чаÑ?у, Ñ?к МакÑ?им БерезовÑ?ький, Дмитро БортнÑ?нÑ?ький, Ð?ртем Ведель.
Ð?ова роÑ?ійÑ?ька імператрицÑ? Катерина II вмовила Кирила повернутиÑ?ÑŒ до Петербурга й заміÑ?ть гетьманату Ñ?творила 1764 року Другу МалороÑ?ійÑ?ьку колегію, було Ñ?каÑ?овано полковий уÑ?трій на Слобожанщині. Під чаÑ? Ñ—Ñ— діÑ?льноÑ?ті відбулаÑ?ÑŒ уніфікаціÑ? державної Ñ?иÑ?теми із загальнороÑ?ійÑ?ькою, проведено Генеральний опиÑ? МалороÑ?Ñ–Ñ—, уведено панщину та 1783 року оÑ?таточно закріпачено Ñ?елÑ?н. Було Ñ?творено КиївÑ?ьке, ЧернігівÑ?ьке, Ð?овгород-СіверÑ?ьке Ñ– ХарківÑ?ьке наміÑ?ництва. ВнаÑ?лідок роÑ?ійÑ?ько-турецької війни 1768—1774 років було підпиÑ?ано Кючук-КайнарджійÑ?ький договір, КримÑ?ьке ханÑ?тво отримало незалежніÑ?ть від турків, але фактичну окупацію з боку РоÑ?Ñ–Ñ— й примуÑ?ове виÑ?еленнÑ? хриÑ?тиÑ?н (вірмен, греків) у приазовÑ?ькі Ñ?тепи. ОÑ?танню Запорізьку Січ (ПідпільненÑ?ьку) було зруйновано 1775 року. ЧаÑ?тина козаків переÑ?елилаÑ?Ñ? за Дунай, де з дозволу турецького Ñ?ултана заÑ?нувала ЗадунайÑ?ьку Січ, чаÑ?тині було дозволено заÑ?воювати Північний Кавказ Ñ– переÑ?елитиÑ?Ñ? до Кубані. Більша чаÑ?тина архіву ліквідованої Січі довгий чаÑ? зберігалаÑ?Ñ? у фортеці СвÑ?тої ЄлиÑ?авети. Катерина II в таємній інÑ?трукції генерал-прокуророві Ñ?енату кнÑ?зеві Ð’'Ñ?земÑ?ькому дала такі уÑ?тановки: «МалаÑ? РоÑ?Ñ?иÑ?, ЛифлÑ?ндиÑ?, ФинлÑ?ндиÑ? Ñ?уть провинции, которыÑ? правÑ?Ñ‚Ñ?Ñ? конфирмованными им привилегиÑ?ми, нарушать ониÑ? отрешением вÑ?ех вдруг веÑ?ьма неприÑ?тойно б было… Сии провинции, также и СмоленÑ?кую, надлежит легчайшими Ñ?поÑ?обами привеÑ?ти к тому, чтобы они обруÑ?ели и переÑ?тали бы глÑ?деть как волки в леÑ?у».
РоÑ?ійÑ?ький кнÑ?зь Григорій Потьомкін розгорнув колонізацію українÑ?ького Ñ?тепу втікачами з інших чаÑ?тин держави та переÑ?еленцÑ?ми з Балкан (на Запоріжжі заÑ?новано Ð?овоÑ?ербію, на правобережжі Подінців'Ñ? — Слов'Ñ?ноÑ?ербію). Потьомкіним було заÑ?новано міÑ?та, що в майбутньому Ñ?тануть великими центрами півднÑ? України: КатериноÑ?лав (Ñ?к центр Запорізького краю), Миколаїв (Ñ?к поÑ?еленнÑ? корабелебудівників), ХерÑ?он (у гирлі головної водної артерії — Дніпра) та СеваÑ?тополь (війÑ?ьково-морÑ?ька база ЧорноморÑ?ького флоту). 1783 року, вÑ?упереч попередньому договору, було ліквідовано КримÑ?ьке ханÑ?тво, оÑ?таннім ханом Ñ?кої був Шахін Ò?ерай — утворена ТаврійÑ?ька облаÑ?ть. УнаÑ?лідок роÑ?ійÑ?ько-турецької війни 1787—1791 років, в Ñ?кій РоÑ?Ñ–Ñ? штурмувала турецькі фортеці (Очаків, Хотин, Ізмаїл) Ñ?олдатами, що Ñ—Ñ… набрала переважно з українÑ?ьких Ñ?елÑ?н та безпоÑ?ередньо за допомоги козаків (Ð?нтін Головатий, Сидір Білий, Захар Чепіга), до РоÑ?Ñ–Ñ— було приєднано землі між річками Південний Буг та ДніÑ?тер та закріплено права на Крим. 1795 року за державним наказом шотландÑ?ький зброÑ?Ñ€ Карл ГаÑ?койн закладає гарматний чавуноливарний завод на міÑ?ці Ñ?учаÑ?ного ЛуганÑ?ька. Того ж року в ЛиÑ?ичому Ñ?ру англійÑ?ьким інженером ТомаÑ?ом Ропером була збудована перша вугільна штольнÑ? — розпочалаÑ?ÑŒ промиÑ?лова розробка Донецького кам'Ñ?новугільного баÑ?ейну. БухареÑ?Ñ‚Ñ?ький мир поклав кінець роÑ?ійÑ?ько-турецькій війні 1806—1812 років в Ñ?кій козаки брали учаÑ?ть з обох боків — задунайÑ?ькі та чорноморÑ?ькі. За його результатами БеÑ?Ñ?арабіÑ? з Буджаком переходили до Ñ?кладу РоÑ?ійÑ?ької імперії. Під чаÑ? наÑ?тупної роÑ?ійÑ?ько-турецької війни 1828—1829 років роÑ?ійÑ?ькі війÑ?ька вдерлиÑ?ÑŒ до ЗадунайÑ?ької Січі. Її кошовий отаман (ЙоÑ?ип Гладкий) перейшов на бік роÑ?Ñ–Ñ?н, за що турецький Ñ?ултан наказав знищити Січ, так завершилаÑ?ÑŒ епоха вільного українÑ?ького козацтва. РоÑ?ійÑ?ький урÑ?д з козаків Гладкого утворив Ð?зовÑ?ьке козацьке війÑ?ько в БердÑ?нÑ?ьку (ліквідоване 1864 року).
1699 року у Речі ПоÑ?политій оÑ?таточно переÑ?тали залицÑ?тиÑ?ÑŒ до козаків й ліквідували Ñ?тан Ñ?к понÑ?ттÑ?. Від утиÑ?ків католицької шлÑ?хти більше нікому було боронити правоÑ?лавне наÑ?еленнÑ?, тому невдовзі виник рух опришків, ватаг розбійників, що діÑ?ли в дуÑ?Ñ– Робін Гуда. У 1730—1740 роках у Карпатах найвидатнішим ватажком опришків був ОлекÑ?а Довбуш. РоÑ?ійÑ?ька імператрицÑ? Катерина II випрохала в польÑ?ького королÑ? рівних прав длÑ? правоÑ?лавних. Ð?езгодна з цим польÑ?ька шлÑ?хта Ñ– Ñ?вÑ?щенноÑ?лужителі утворили БарÑ?ьку конфедерацію на Поділлі й розпочали репреÑ?Ñ–Ñ— щодо некатоликів. У відповідь на це 1768 року МакÑ?им ЗалізнÑ?к із повÑ?танцÑ?ми з Холодного Яру об'єднавÑ?Ñ? із загоном козаків Умані під проводом Івана Ò?онти, так Ñ?палахнуло наймаÑ?штабніше гайдамацьке повÑ?таннÑ? — Коліївщина. ПовÑ?таннÑ? охопило вÑ?е ПравобережжÑ? та перекинулоÑ?Ñ? на Волинь, ПоділлÑ? Ñ– ПоліÑ?Ñ?Ñ?, але було придушене роÑ?ійÑ?ькими війÑ?ьками на проханнÑ? польÑ?ького королÑ?.
РеакціÑ? шлÑ?хти на Ñ?проби королÑ? СтаніÑ?лава ПонÑ?товÑ?ького перетворити олігархічну реÑ?публіку на прогреÑ?ивну конÑ?титуційну монархію та реформувати фактичну конфедерацію земель магнатів на централізовану державу призвела до оÑ?таточного поÑ?лабленнÑ? держави й залученнÑ? Ñ?уÑ?ідніх держав до вирішеннÑ? польÑ?ького питаннÑ?. Ð?аймогутнішими Ñ?уÑ?ідами Речі ПоÑ?политої виÑ?вилиÑ?ÑŒ німецькі абÑ?олютиÑ?Ñ‚Ñ?ькі монархії ГабÑ?бургів, Романових Ñ– Гогенцоллернів, що провели наприкінці XVIII Ñ?толіттÑ? розподіл Ñ—Ñ— земель та оÑ?таточну ліквідацію РеÑ?публіки. 1772 року відбувÑ?Ñ? перший поділ; 1793 року — другий, під чаÑ? Ñ?кого РоÑ?ійÑ?ька імперіÑ? загарбала ПравобережжÑ?, Східну Волинь, ПоділлÑ? Ñ– Брацлавщину; 1795 року відбулаÑ?Ñ? оÑ?таточна ліквідаціÑ?, до Ñ?кладу РоÑ?ійÑ?ької імперії увійшла вÑ?Ñ? Волинь, була значно Ñ?корочена польÑ?ька шлÑ?хта.
ПіÑ?лÑ? приєднаннÑ? КримÑ?ького ханÑ?тва, трьох поділів Речі ПоÑ?политої та Ñ€Ñ?ду роÑ?ійÑ?ько-турецьких війн більшіÑ?ть земель Ñ?учаÑ?ної України опинилаÑ?ÑŒ у Ñ?кладі РоÑ?ійÑ?ької імперії. Ð?а українÑ?ьких землÑ?Ñ… на початку XIX Ñ?толіттÑ? було утворено 3 генерал-губернаторÑ?тва, що об'єднували 9 губерній: МалороÑ?ійÑ?ьке (ЧернігівÑ?ька, ПолтавÑ?ька Ñ– ХарківÑ?ька губернії), КиївÑ?ьке (КиївÑ?ька, ПодільÑ?ька Ñ– ВолинÑ?ька), Ð?овороÑ?ійÑ?ьке (КатериноÑ?лавÑ?ька, ХерÑ?онÑ?ька Ñ– ТаврійÑ?ька).
Перемога у війні над Ð?аполеоном надихнула членів маÑ?онÑ?ьких лож на діÑ?льніÑ?ть з перетвореннÑ? РоÑ?Ñ–Ñ— на прогреÑ?ивну демократичну державу з конÑ?титуційним уÑ?троєм. ПіÑ?лÑ? Петербургу найширшим полем діÑ?льноÑ?ті руху декабриÑ?тів була Україна. Тут 1821 року в Тульчині утворюєтьÑ?Ñ? «Південне товариÑ?тво», а у Ð?овоград-ВолинÑ?ькому — «ТовариÑ?тво об'єднаних Ñ?лов'Ñ?н». 1817 року козаки Бузького війÑ?ька виÑ?тупили проти переведеннÑ? Ñ—Ñ… на війÑ?ькові поÑ?еленнÑ?, а 1819 року Ñ?палахнуло ЧугуївÑ?ьке повÑ?таннÑ? війÑ?ькових Ñ?елÑ?н проти нелюдÑ?ьких умов життÑ? — аракчеївщини. Під чаÑ? невдалого грудневого повÑ?таннÑ? декабриÑ?тів 1825 року в Петербурзі повÑ?таннÑ? ЧернігівÑ?ького полку під проводом СергіÑ? Муравйова-Ð?поÑ?тола тривало до Ñ?ічнÑ? 1826 року. Ð?а Поділлі впродовж 1813—1835 років вирувало гайдамацьке повÑ?таннÑ? УÑ?тима Кармалюка. Впродовж 1830—1831 років під чаÑ? ЛиÑ?топадового повÑ?таннÑ? полÑ?ки намагалиÑ?ÑŒ відродити Річ ПоÑ?политу.
Під чаÑ? чергової турецько-роÑ?ійÑ?ької війни Велика БританіÑ?, ФранціÑ? та СардинÑ?ьке королівÑ?тво вÑ?тупилиÑ?Ñ? за ОÑ?манÑ?ьку імперію чий протекторат (Волощину) захопила РоÑ?Ñ–Ñ? Ñ– розпочали КримÑ?ьку війну 1853—1856 років. З метою знищеннÑ? СеваÑ?топольÑ?ької війÑ?ьково-морÑ?ької бази 1854 року міÑ?цем об'єднаного пароплавного деÑ?анту було обрано Євпаторію в Криму. РозпочалаÑ?ÑŒ тривала оборона, Ñ?кою керував адмірал Павло Ð?ахімов, а Ñ?еред героїв був матроÑ? Петро Кішка. 1855 року Ñ?елÑ?ни Київщини невірно трактували набір в ополченнÑ? Ñ?к поновленнÑ? козацтва, розпочалаÑ?ÑŒ «КиївÑ?ька козаччина», народний рух Ñ?елÑ?н, що запиÑ?увалиÑ?Ñ? у «козаки», організовували Ñ?амоуправні громади Ñ– відмовлÑ?лиÑ?Ñ? виконувати повинноÑ?ті. Здача СеваÑ?тополÑ? піÑ?лÑ? поразки на Малаховому кургані, затопленнÑ? ЧорноморÑ?ького флоту викликали передчаÑ?ну Ñ?мерть Миколи I.
Ð?овий імператор ОлекÑ?андр II взÑ?вÑ?Ñ? реформувати країну за західним зразком. Впродовж 1861—1865 років він провів Ñ€Ñ?д реформ: земельну (Ñ?елÑ?ни переÑ?тавали бути влаÑ?ніÑ?тю, отримували земельний наділ за викуп Ñ– громадÑ?нÑ?ькі права), Ñ?удову (з'Ñ?вилиÑ?Ñ? прокурори, адвокати, приÑ?Ñ?жні та відкриті заÑ?іданнÑ?), війÑ?ькова (заміна 25-річного рекрутÑ?тва на 6-річну війÑ?ькову повинніÑ?ть), Ñ?амоврÑ?дуваннÑ? (Ñ?ела об'єднувалиÑ?ÑŒ у волоÑ?ті, утворювалиÑ?ÑŒ виборні земÑ?ькі та міÑ?ькі управи). Ð?ле на Правобережжі земÑ?тва не уводилиÑ?ÑŒ до 1911 року через побоюваннÑ? польÑ?ької Ñ?амоорганізації. ІндуÑ?тріальна революціÑ? Ñ?причинила швидке зроÑ?таннÑ? промиÑ?лових підприємÑ?тв, Ñ?кі потребували працівників, до міÑ?Ñ‚ маÑ?ово переїздÑ?ть Ñ?елÑ?ни в пошуках кращої долі. РоÑ?те широке майнове розшаруваннÑ?. ВиокремлюєтьÑ?Ñ? буржуазіÑ?, прошарок нових бізнеÑ?менів Ñ– підприємців, на противагу Ñ?ким поÑ?тають наймані працівники — пролетаріат. ВиокремлюєтьÑ?Ñ? прошарок інтелектуалів, працівників розумової діÑ?льноÑ?ті — інтелігенціÑ?. Ð?а Ñ?елі майнове розшаруваннÑ? виділÑ?Ñ” заможних влаÑ?ників Ñ– безземельних наймитів. 1865 року прокладають першу залізницю між міÑ?тами ОдеÑ?а Ñ– Балта завдовжки 200 км, заради доправленнÑ? хліба в порт на екÑ?порт. Ð?априкінці XIX Ñ?толіттÑ? загальна довжина залізничних колій дорівнює 8,5 тиÑ?. км. Ð?а Поділлі та Правобережжі відбуваєтьÑ?Ñ? бум вирощуваннÑ? цукрового бурÑ?ка, на Лівобережжі — тютюну. У 1870-Ñ… роках британÑ?ький підприємець Джон Юз збудував найбільший в імперії металургійний завод на міÑ?ці Ñ?учаÑ?ного Донецька. Розвиток металургії Ñ?понукає промиÑ?ловому оÑ?воєнню покладів кам'Ñ?ного вугіллÑ? Донецького баÑ?ейну та залізної руди Криворізького. Паралельно з індуÑ?тріалізацією, відбувалаÑ?ÑŒ Ñ– маÑ?ована урбанізаціÑ?. МіÑ?та змінюють Ñ?вій виглÑ?д: вулиці вкривають бруківкою, з'Ñ?влÑ?єтьÑ?Ñ? оÑ?вітленнÑ?, електричний зв'Ñ?зок (1854 рік), кінні та електричні трамваї (1892 рік, Федір Піроцький), централізована каналізаціÑ? (1894 рік, Ð?дам Струве).
ЗавдÑ?ки розширенню кола оÑ?вічених людей та їхньому проÑ?вітництву Ñ?тверджуютьÑ?Ñ? ідеї прав людини; окремих націй заміÑ?ть наÑ?еленнÑ? з підданÑ?твом (націоналізм); народу Ñ?к джерела влади напротивагу однооÑ?ібній волі правителÑ? (демократіÑ?). УкраїнÑ?ьке національне відродженнÑ? пройшло довгий шлÑ?Ñ… Ñ?тановленнÑ?. Ð?а першому етапі, починаючи з другої половини XVIII Ñ?толіттÑ?, це було фольклорно-етнографічне доÑ?лідженнÑ? предÑ?тавниками еліти окремішноÑ?ті українÑ?ької нації, вивченнÑ? Ñ—Ñ— мови, Ñ–Ñ?торії, культури й традицій. Яке перероÑ?ло в культурне проÑ?вітництво другої половини XIX Ñ?толіттÑ?, поширеннÑ? здобутих знань Ñ?еред широких народних маÑ?, формуваннÑ? національного миÑ?тецтва, літератури, науки. Ð?а початку XX Ñ?толіттÑ? ці процеÑ?и перероÑ?тають в політичний етап з формуваннÑ?м конкретних завдань щодо забезпеченнÑ? прав українців у вÑ?Ñ–Ñ… Ñ?ферах культурного, політичного та економічного життÑ?. Ð?априкінці XVIII Ñ?толіттÑ? в Україні за європейÑ?ьким зразком формуютьÑ?Ñ? перші маÑ?онÑ?ькі ложі. Початком відродженнÑ? національної літератури вважаєтьÑ?Ñ? виданнÑ? 1798 року членом полтавÑ?ької маÑ?онÑ?ької ложі «Любов до Ñ–Ñ?тини» Іваном КотлÑ?ревÑ?ьким бурлеÑ?кної «Енеїда», переÑ?піву клаÑ?ичного античного твору. Ð?авколо заÑ?нованого 1805 року ВаÑ?илем Каразіним у Харкові першого універÑ?итету гуртуєтьÑ?Ñ? національна інтелігенціÑ?: видаютьÑ?Ñ? фольклорні збірки, перші граматики, перші українÑ?ькі пиÑ?ьменники Петро Гулак-Ð?ртемовÑ?ький та Григорій Квітка-ОÑ?нов'Ñ?ненко, математик Михайло ОÑ?троградÑ?ький. У 1820-Ñ… роках з'Ñ?влÑ?єтьÑ?Ñ? «ІÑ?торіÑ? РуÑ?ів» ГригоріÑ? КониÑ?ького, в Ñ?кій обґрунтовуєтьÑ?Ñ? Ñ?падкоємніÑ?ть РуÑ?и до України, а не північно-Ñ?хідних кнÑ?зівÑ?тв, з Ñ?ких поÑ?тала МоÑ?ква й РоÑ?Ñ–Ñ?. 1834 року відкриваєтьÑ?Ñ? універÑ?итет у Києві. 1839 року царÑ?ька влада ліквідувала греко-католицьку церкву. 1840 року в Петербурзі друкуєтьÑ?Ñ? «Кобзар» ТараÑ?а Шевченка. Впродовж 1845—1847 років в Києві підпільно діÑ?ло Кирило-МефодіївÑ?ьке братÑ?тво, програмним документом Ñ?кого була «Книга буттÑ? українÑ?ького народу» Миколи КоÑ?томарова. Братчики прагнули утворити конфедерацію вільних Ñ?лов'Ñ?нÑ?ьких реÑ?публік Ñ– Ñ?каÑ?увати кріпацтво. У березні 1847 року діÑ?льніÑ?ть братÑ?тва була викрита, члени заарештовані, ТараÑ? Шевченко відправлений на Ñ?олдатÑ?ьку Ñ?лужбу до КазахÑ?тану.
ПіÑ?лÑ? амніÑ?тії учаÑ?ники Кирило-МефодіївÑ?ького братÑ?тва організували 1859 року в Петербурзі українÑ?ьке культурно-проÑ?вітницьку громаду, 1861 року розпочали виданнÑ? журналу «ОÑ?нова». У цей чаÑ? на Правобережній Україні деÑ?кі предÑ?тавники польÑ?ької інтелігенції зародили рух «хлопоманів», що взÑ?лиÑ?Ñ? «ходити в народ», під проводом профеÑ?ора Володимира Ð?нтоновича організували в Києві українÑ?ьку громаду, а пізніше в ОдеÑ?Ñ–, Харкові та багатьох інших міÑ?тах. ПіÑ?лÑ? повÑ?таннÑ? полÑ?ків 1863—1864 років діÑ?льніÑ?ть таких громад заборонили. 1862 року царÑ?ький урÑ?д заборонив понад 100 українÑ?ьких недільних шкіл, а 1863 року мініÑ?тр внутрішніх Ñ?прав Петро Валуєв видав таємний циркулÑ?Ñ€ із заборони викориÑ?таннÑ? українÑ?ької мови поза побутом. 1866 року відкриваєтьÑ?Ñ? універÑ?итет в ОдеÑ?Ñ– (з Ñ?ким пов'Ñ?зана діÑ?льніÑ?ть нобелівÑ?ького лауреата Іллі Мечникова та його учнÑ? Данили Заболотного), політехнічні інÑ?титути в Києві, Харкові та КатериноÑ?лаві. У цей чаÑ? працювали українÑ?ькі Ñ–Ñ?торики Микола КоÑ?томаров, Володимир Ð?нтонович, Дмитро Яворницький, Михайло ГрушевÑ?ький («ІÑ?торіÑ? України-РуÑ?и»). Ð’ літературі відзначаютьÑ?Ñ? Марко Вовчок, Іван Ð?ечуй-Левицький, ПанаÑ? Мирний. Впродовж 1873—1876 років у Києві Південно-західний відділ імператорÑ?ького РоÑ?ійÑ?ького географічного товариÑ?тва видав 7 томів наукових «ЗапиÑ?ок», випуÑ?кав журнал «КиевÑ?кий телеграф». Його діÑ?чами були Павло ЧубинÑ?ький Ñ– Михайло Драгоманов. ПоширеннÑ? друкованих заÑ?обів інформації активізує політичне життÑ?. ВигартовуютьÑ?Ñ? ліберальні, конÑ?ервативні, національні та Ñ?оціаліÑ?тичні течії політичної думки. Багато літератури завозитьÑ?Ñ? з Галичини. 1876 року ОлекÑ?андр II видав ЕмÑ?ький указ, Ñ?ким обмежувалоÑ?Ñ? викориÑ?таннÑ? українÑ?ької мови в РоÑ?Ñ–Ñ—, заборонÑ?лоÑ?Ñ? виданнÑ? книг українÑ?ькою мовою, завезеннÑ? з-за кордону, театральні поÑ?тановки Ñ– Ñ‚. д. ВнаÑ?лідок репреÑ?ій роÑ?ійÑ?ького царату з 1870-Ñ… центр національного руху переміÑ?тивÑ?Ñ? до Галичини.
Михайло Драгоманов емігрував до Швейцарії, де поширював ідеї «громадівÑ?ького Ñ?оціалізму» та Ñ?твореннÑ? загальноєвропейÑ?ької конфедерації народів із Україною, Ñ?к Ñ?кладовою чаÑ?тиною. Впродовж 1880-Ñ… років члени київÑ?ької громади намагалиÑ?ÑŒ продовжувати проÑ?вітницьку діÑ?льніÑ?ть, але тільки роÑ?ійÑ?ькою мовою на Ñ?торінках чаÑ?опиÑ?у «КіевÑ?каÑ? Ñ?тарина». Ð?а противагу поміркованій течії, радикальні націонал-патріоти, прихильники національної автономії, утворили 1891 року БратÑ?тво тараÑ?івців, одним з членів Ñ?кого був БориÑ? Грінченко. 1882 року в ЄлиÑ?аветграді почала працювати перша профеÑ?ійна трупа акторів під керівництвом Марка Кропивницького — «театр корифеїв» (МаріÑ? Заньковецька, Микола СадовÑ?ький та ПанаÑ? СакÑ?аганÑ?ький). У музичному миÑ?тецтві працювали Семен Гулак-Ð?ртемовÑ?ький, Микола ЛиÑ?енко, СоломіÑ? Крушельницька. УкраїнÑ?ькі предÑ?тавники нової течії модернізму проÑ?вили Ñ?ебе в архітектурі (ВладиÑ?лав Городецький), поезії (Михайль Семенко), пиÑ?ьменÑ?тві (Ольга КобилÑ?нÑ?ька, Іван Франко, ЛеÑ?Ñ? Українка, Михайло КоцюбинÑ?ький), малÑ?Ñ€Ñ?тві (ОлекÑ?андр Мурашко, Іван Труш, Казимир Малевич). УкраїнÑ?ькі магнати Ñ– меценати, Ð?лчевÑ?ькі, Терещенки та Ханенки зробили великий внеÑ?ок у збиранні та примноженні миÑ?тецької Ñ?падщини, доброчинÑ?тві.
У результаті поділів Речі ПоÑ?политої землі Червоної РуÑ?Ñ– відійшли Ð?вÑ?трійÑ?ькій імперії. 1772 року була утворена нова адмініÑ?тративна одиницÑ? КоролівÑ?тво Галичини та Володимирії (Лодомерії)[a]. МаріÑ?-ТерезіÑ? та Ñ—Ñ— Ñ?ин ЙоÑ?иф II відразу провели Ñ€Ñ?д реформ міÑ?цевого Ñ?амоврÑ?дуваннÑ?, управліннÑ?м відтепер займалиÑ?Ñ? німецькі чиновники, а не міÑ?цеві шлÑ?хтичі, у міÑ?тах запроваджувалиÑ?ÑŒ виборні міÑ?ькі ради та призначалиÑ?ÑŒ магіÑ?трати, обиравÑ?Ñ? предÑ?тавницький орган краю — Ñ?ейм. Греко-католиків урівнÑ?ли в правах з римо-католиками, відновили діÑ?льніÑ?ть ЛьвівÑ?ького універÑ?итету, дозволили навчаннÑ? в школах рідною мовою та знищили оÑ?обиÑ?ту залежніÑ?ть Ñ?елÑ?н — кріпацтво, але зберегли панщину. ПіÑ?лÑ? Ñ?пільних воєнних дій РоÑ?Ñ–Ñ— та Ð?вÑ?трії проти ОÑ?манÑ?ької імперії 1774 року Буковина відійшла Відню. ПротÑ?гом 1786—1849 років вона перебувала в Ñ?кладі Галичини, а 1862 року Ñ—Ñ— було перетворено на окремий коронний край імперії. 1781 року ціÑ?ар ЙоÑ?иф II видав указ, Ñ?ким уÑ?Ñ– парафії та монаÑ?тирі в межах авÑ?трійÑ?ької Буковини було об'єднано в одну єпархію та підпорÑ?дковано єпиÑ?копові ДоÑ?ифеєві ХереÑ?кулу, 12 груднÑ? єпиÑ?копÑ?ьку катедру було перенеÑ?ено до Чернівців. Під чаÑ? Ð?аполеонівÑ?ьких війн, 1809 року було утворено королівÑ?тво Галичини та Лодомерії[b], а ЛюблінÑ?ька землÑ? Ñ– Західна Волинь відійшли до ВаршавÑ?ького герцогÑ?тва, Ñ?ке 1815 року поглинула РоÑ?Ñ–Ñ?, поÑ?тупившиÑ?ÑŒ ТернопільÑ?ьким краєм. 1846 року до Галіції приєднали кнÑ?зівÑ?тва КраківÑ?ьке та ОÑ?венциму Ñ– Затору.
БільшіÑ?ть наÑ?еленнÑ? українÑ?ьких етнічних земель Ñ?тановили руÑ?ини (ендоетнонім українців). Проте в Галичині значну чаÑ?тку Ñ?тановили також полÑ?ки (оÑ?обливо у Західній) й євреї, на Буковині — румуни, а на Закарпатті — угорці. ДержÑ?лужбовцÑ?ми й управлінцÑ?ми повÑ?юдно були німці. СуÑ?пільÑ?тво ділилоÑ?Ñ? на Ñ?тани: шлÑ?хту, духовенÑ?тво, міщан та Ñ?елÑ?н. Українці Ñ?кладали переважно Ñ?елÑ?нÑ?тво, великі міÑ?та були наÑ?елені неукраїнцÑ?ми, й єдиним «Ñ?оціальним ліфтом» длÑ? них була можливіÑ?ть отримати духовний Ñ?ан. Греко-католицькі Ñ?вÑ?щенники завдÑ?ки реформам отримали можливіÑ?ть здобувати вищу духовну оÑ?віту у Ñ?емінаріÑ?Ñ… Європи на рівні з католиками. Тому Ñ?аме вони Ñ?тали на чолі проÑ?вітницького національного руху, так званими «будителÑ?ми». Видатним діÑ?чем цього руху був ОлекÑ?андр Духнович, що видав 1847 року перший буквар руÑ?инÑ?ькою мовою «Книжица читалнаÑ? длÑ? начинающих». 1816 року в Перемишлі виникло товариÑ?тво галицьких греко-католицьких Ñ?вÑ?щенників. Його член Іван Могильницький першим почав проголошувати проповіді українÑ?ькою. 1833 року Ñ?туденти ЛьвівÑ?ького універÑ?итету, МаркіÑ?н Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький заÑ?нували літературний гурток «РуÑ?ька трійцÑ?». Який 1836 року видав альманах народної та влаÑ?ної творчоÑ?ті «РуÑ?алка ДніÑ?троваÑ?», майже увеÑ?ÑŒ тираж Ñ?кої вилучили. Принизливий Ñ?оціальний та майновий Ñ?тан провокував чиÑ?ленні бунти. Так 1831 року ЗакарпаттÑ?м прокотилиÑ?Ñ? холерні бунти; у 1843—1844 роках на Буковині Лук'Ñ?н КобилицÑ?, так званий «гуцульÑ?ький король», підбурив Ñ?елÑ?н до Ñ?амозахопленнÑ? паÑ?овищ.
ПоширеннÑ? ліберально-демократичних ідей у першій половині XIX Ñ?толіттÑ? підживлював національне відродженнÑ?, у німецьких імперіÑ?Ñ… — національне відродженнÑ? Ñ?лов'Ñ?н та панÑ?лов'Ñ?нÑ?ький рух. 1848 рік вибухнув Ñ?ерією національно-визвольних рухів у Європі — «ВеÑ?на народів». Було Ñ?кликано перший парламент — РейхÑ?таг, одним з депутатів Ñ?кого Ñ?тав Ñ– Лук'Ñ?н КобилицÑ?. ГромадÑ?ни отримали права на Ñ?вободу Ñ?лова, друку та зборів. ДлÑ? Ñ?елÑ?н Ñ?каÑ?ували панщину, їм викупали земельні наділи, вони отримували громадÑ?нÑ?ькі права. 1848 року у Празі було Ñ?кликано Слов'Ñ?нÑ?ький з'їзд. УкраїнÑ?ький національний рух очолила Головна РуÑ?ька Рада на чолі зі Ñ?вÑ?щенником Григорієм Яхимовичем, Ñ?кою було розпочато випуÑ?к першої україномовної газети — «ЗорÑ? Галицка». ГРРÑ?кликала Собор руÑ?ьких учених у Львові, що утворив Галицько-РуÑ?ьку матицю. РуÑ?ький рух протиÑ?тоÑ?в польÑ?ькій національній ідеї, а тому знайшов підтримку в німецької адмініÑ?трації. Того ж року придушено повÑ?таннÑ? полÑ?ків у Львові, а повÑ?таннÑ? угорців воÑ?ени 1849 року за допомоги війÑ?ьк роÑ?ійÑ?ького імператора Миколи I. ЗавдÑ?ки іноземному капіталові в Ñ?ередині XIX Ñ?толіттÑ? в районі БориÑ?лава та Дрогобича розпочинаєтьÑ?Ñ? видобуток нафти (до 4 % Ñ?вітового видобутку). 1861 року до Львова прокладають першу залізницю, а через 3 роки в ньому починає діÑ?ти перший профеÑ?ійний театр УкраїнÑ?ької БеÑ?іди.
1867 року Ð?вÑ?трійÑ?ька імперіÑ? перетворилаÑ?ÑŒ на дуаліÑ?тичну конÑ?титуційну монархію двох народів — Ð?вÑ?тро-Угорщину. Ð’ Ñ?кій Галичина й Буковина залишалиÑ?ÑŒ в Ð?вÑ?трії, а ЗакарпаттÑ? відходило угорÑ?ькій короні. У Галичині владу на міÑ?цÑ?Ñ… та Ñ?кликаному Ñ?еймі відразу перебрали полÑ?ки, що Ñ?причинило кризу ідеї «руÑ?инÑ?тва» та позицій конÑ?ервативного греко-католицтва. Ð?а противагу ідеї «руÑ?инÑ?тва» виникли течії, Ñ?кі розглÑ?дали руÑ?инів Ñ?к чаÑ?тину польÑ?ької, великороÑ?ійÑ?ької (моÑ?квофільÑ?тво) та загальноукраїнÑ?ької нації (українофільÑ?тво). У Львові 1868 року утворилоÑ?Ñ? культурно-проÑ?вітницьке товариÑ?тво народовців «ПроÑ?віта», 1873 року літературне товариÑ?тво, що 1892 року було перетворено на Ð?аукове товариÑ?тво імені Шевченка. 1875 року утворено Чернівецький універÑ?итет. Впродовж 1860-1870-Ñ… років рух моÑ?квофілів за підтримки царÑ?ького урÑ?ду зайнÑ?в провідні позиції в культурному житті. ПіÑ?лÑ? переходу громади Ñ?ела Гнилички 1882 року до правоÑ?лав'Ñ?, авÑ?трійÑ?ький урÑ?д почав розглÑ?дати діÑ?льніÑ?ть моÑ?квофілів Ñ?к підривну. 3 1880-Ñ… років на Буковині розпочалоÑ?Ñ? Ñ?правжнє українÑ?ьке відродженнÑ?, Ñ?ке очолили предÑ?тавники народовÑ?ького напрÑ?мку в Ñ?уÑ?пільному руÑ?Ñ–: Степан Смаль-Стоцький, ОмелÑ?н Попович, Микола ВаÑ?илько.
Демографічний вибух та брак потреби робочої Ñ?или в неіндуÑ?тріалізованих міÑ?тах імперії викликав першу хвилю еміграції на захід. Країнами-акцепторами Ñ?тали: СШÐ? (найбільше ПенÑ?ільваніÑ?), Канада (Онтаріо, Манітоба, СаÑ?качеван, Ð?льберта), БразиліÑ? (Парана), Ð?ргентина (Гран-Чако Ñ– МіÑ?ьйонеÑ?), Ð?вÑ?траліÑ?. Хто не бажав мігрувати об'єднувалиÑ?ÑŒ у кооперативи, 1883 року у Львові за ініціативи ВаÑ?илÑ? Ð?агірного Ñ?творено перший кооператив «Ð?ародна торгівлÑ?». 1885 року було утворено Ð?ародну Раду, а вже через 5 років Ñ—Ñ— лідер, Юліан Романчук пішов на угоду з полÑ?ками Ñ– німцÑ?ми в обмін на культурно-оÑ?вітні поÑ?тупки та кілька міÑ?ць у парламенті. Радикальні Ñ?оціаліÑ?ти на чолі з Іваном Франком та Михайлом Павликом 1890 року у відповідь утворюють партію РУРП. 1899 року на Ñ—Ñ— базі утворилоÑ?Ñ? дві нові — УÐ?ДП Ñ– УСДП. Один з лідерів оÑ?танньої, Юліан БачинÑ?ький, уперше через ідеї маркÑ?изму в Ñ?воїй праці 1895 року «Україна irredenta» виголоÑ?ив необхідніÑ?ть повної незалежноÑ?ті України «від СÑ?ну по Кавказ!». Його підтримав через 5 років харківÑ?ький адвокат Микола МіхновÑ?ький в праці «СамоÑ?тійна Україна» — «Одна, єдина, нероздільна, вільна, Ñ?амоÑ?тійна Україна від гір КарпатÑ?ьких аж по Кавказькі».
До початку Першої Ñ?вітової війни вдалоÑ?Ñ? українізувати ¾ початкових шкіл на Галичині. 1900 року Ð?ндреÑ? Шептицького було обрано новим митрополитом греко-католицької церкви. Він зайнÑ?в чітку проукраїнÑ?ьку позицію й Ñ?тав моральним авторитетом длÑ? українців. Того ж року Кирило ТрильовÑ?ький Ñ?творив пожежно-руханкову організацію «Січ». Іван БоберÑ?ький популÑ?ризував Ñ?портивне товариÑ?тво «Сокіл-Батько» та Ñ?каутÑ?ький ПлаÑ?Ñ‚. 1907 року в імперії було запроваджено загальне виборче право.
1900 року на програмних Ñ?амоÑ?тійницьких ідеÑ?Ñ… МіхновÑ?ького було утворено політичну Революційну українÑ?ьку партію (РУП), Ñ?ка дала початок трьом іншим: 1902 — УÐ?П (МіхновÑ?ький), 1904 — УСДС (МіленівÑ?ький), 1905 — УСДРП (Винниченко, Петлюра). 1904 року утворено дві ліберальні партії: УДП (Євген Чикаленко) та УРП (Сергій Єфремов, БориÑ? Грінченко), Ñ?кі під чаÑ? наÑ?тупної революції об'єдналиÑ?Ñ? в УДРП. Ð?а українÑ?ьких землÑ?Ñ… діÑ?ли й загальнороÑ?ійÑ?ькі політичні партії: еÑ?ери, РСДРП меншовиків та більшовиків (Володимир Ленін), кадети та чорноÑ?отенці.
У 1900—1903 роках внаÑ?лідок інтенÑ?ивної індуÑ?тріалізації відбулаÑ?ÑŒ перша економічна криза перевиробництва. ВнаÑ?лідок чого поÑ?илилаÑ?ÑŒ монополізаціÑ? та погіршеннÑ? умов праці робітників. РоÑ?ійÑ?ько-Ñ?понÑ?ька війна на Далекому Сході 1904—1905 років була програна, заміÑ?ть демонÑ?тративної перемоги й «підйому морального духу» перетворилаÑ?ÑŒ на загальні депреÑ?ивні наÑ?трої. 9 Ñ?ічнÑ? 1905 року з подій Кривавої неділі, розÑ?трілу мирної демонÑ?трації робітників у Санкт-Петербурзі, розпочалаÑ?ÑŒ Перша роÑ?ійÑ?ька революціÑ?. Це Ñ?тало приводом длÑ? маÑ?ових Ñ?трайків, що паралізували РоÑ?ійÑ?ьку імперію. ОдночаÑ?но Ñ?елÑ?ни захоплювали ліÑ?и й маєтки. Ð?а панцернику «Потьомкин» на ЧорноморÑ?ькому флоті відбулоÑ?Ñ? повÑ?таннÑ? морÑ?ків, Ñ?ке підхопили Ñ?апери в Києві. У грудні збройне повÑ?таннÑ? у Дебальцевому підіймають залізничники, у Києві повÑ?талі робітники творÑ?ть влаÑ?ну реÑ?публіку. У відповідь на революцію маніфеÑ?том від 17 жовтнÑ? 1905 року Миколою II дарувалиÑ?ÑŒ громадÑ?нÑ?ькі права й Ñ?кликаєтьÑ?Ñ? перший парламент — Державна дума. Українці починають українізувати народну оÑ?віту, поширюєтьÑ?Ñ? діÑ?льніÑ?ть «ПроÑ?віт», заÑ?новуєтьÑ?Ñ? газета «Хлібороб» та ін. ПіÑ?лÑ? парламентÑ?ьких виборів навеÑ?ні 1906 року українÑ?ькі депутати в Думі, Ñ?ка проіÑ?нувала лише 2 міÑ?Ñ?ці, утворюють влаÑ?ну фракцію, УкраїнÑ?ьку парламентÑ?ьку громаду, Ñ?ку очолює земÑ?ький адвокат ІллÑ? Шраг. У другій Думі, Ñ?ка проіÑ?нувала 3 міÑ?Ñ?ці, 1907 року 47 українців знов утворили фракцію й повторили вимоги культурно-політичної автономії України та розширеннÑ? Ñ?фер вжитку українÑ?ької мови. Ð?овим виборчим законом було значно обмежено коло виборців, тому до третьої Думи вже потрапили здебільшого конÑ?ервативні контрреволюційні Ñ?или, національне відродженнÑ? згорталоÑ?ÑŒ, переходило до підпіллÑ? (ТУП), ширилиÑ?ÑŒ шовініÑ?тичні та антиÑ?емітÑ?ькі наÑ?трої (Ñ?права БейліÑ?а).
З 1906 по 1911 рік мініÑ?тр внутрішніх Ñ?прав імперії Петро Столипін проводить аграрну реформу, Ñ?ка руйнувала традиційний Ñ?елÑ?нÑ?ький общинний уклад й формувала «хутірÑ?ький» однооÑ?ібний. Такою можливіÑ?тю, переважно в Ñ?тепу, Ñ?кориÑ?талаÑ?ÑŒ чверть українÑ?ького Ñ?елÑ?нÑ?тва. Іншою ідеєю, переÑ?еленнÑ?м до Сибіру та на Далекий Схід Ñ?кориÑ?талоÑ?ÑŒ більше 1 млн українців, утворилиÑ?Ñ? Сірий та Зелений Клини, заклавши оÑ?нову аграрного наÑ?еленнÑ? цих країв. За Ñ?вою жорÑ?тку позицію проти революційних Ñ– національних рухів («Менше заарештовувати, більше Ñ?трілÑ?ти») був убитий 1911 року в КиївÑ?ькій опері.
Ð?а початку XX Ñ?толіттÑ? БританіÑ? та ФранціÑ? повніÑ?тю перекроїли колоніальний Ñ?віт ринків Ñ?ировини й збуту промиÑ?лової продукції на Ñ?вою кориÑ?ть Ñ– утворили «Ñ?ердечну угоду» — Ð?нтанту, до Ñ?кої залучили й РоÑ?ійÑ?ьку імперію. Ð?ові індуÑ?тріальні локомотиви, Ð?імеччина, Ð?вÑ?тріÑ? та ІталіÑ? залишилиÑ?ÑŒ без ринків збуту Ñ?воєї продукції, Ñ?кі утворили ТроїÑ?тий Ñ?оюз на противагу Ð?нтанті — міжнародна напруга поÑ?илилаÑ?ÑŒ. Пізніше, піÑ?лÑ? виходу Італії, до Ñ?оюзу були залучені Туреччина Ñ– БолгаріÑ?, а Ñ?оюз перейменовано на Четверний. ПіÑ?лÑ? вбивÑ?тва 28 червнÑ? 1914 року наÑ?тупника авÑ?тро-угорÑ?ького преÑ?толу ерцгерцога Франца-Фердинанда в Сараєво Ñ?ербÑ?ьким націоналіÑ?том Гаврило Принципом, СербіÑ? не змогла задовольнити ультиматум Ð?вÑ?тро-Угорщини, Ñ?ка розпочала війну. РоÑ?Ñ–Ñ?, Ñ?к Ñ?оюзник Сербії, розпочала мобілізацію, на що Ð?імеччина 1 Ñ?ерпнÑ? оголоÑ?ила війну вже РоÑ?Ñ–Ñ— — розпочалаÑ?Ñ? Перша Ñ?вітова війна. Вже 2 Ñ?ерпнÑ? у Львові на чолі з КоÑ?тем Левицьким було Ñ?творено Головну українÑ?ьку раду, Ñ?ка підтримала німців у війні проти РоÑ?Ñ–Ñ—. З членів товариÑ?тв «Сокіл», «Січ» та «ПлаÑ?т» утворено добровольчий легіон УкраїнÑ?ьких Ñ?ічових Ñ?трільців (УСС). Впродовж 1914—1916 років Ñ?ічові Ñ?трільці відзначилиÑ?ÑŒ в обороні Ужоцького перевалу, боÑ?Ñ… за Маківку та ЛиÑ?оню. Іммігранти-наддніпрÑ?нці (Дмитро Донцов, ВаÑ?иль Дорошенко) утворили Союз визволеннÑ? України. У РоÑ?ійÑ?ькій імперії Ñ?оціаліÑ?ти підтримали влаÑ?ну імперію у війні, а поÑ?туповці через 2 роки вичікуваннÑ? заÑ?вили позицію нейтралітету. 1914 року в результаті Галицької битви царÑ?ькі війÑ?ька зайнÑ?ли Галичину, утворили генерал-губернаторÑ?тво й розпочали гоніннÑ? на українофільÑ?тво. 1915 року в результаті Горлицького прориву РоÑ?Ñ–Ñ? відÑ?тупила, а в травні-червні 1916 року відбувÑ?Ñ? БруÑ?иловÑ?ький прорив Ñ– нова окупаціÑ? чаÑ?тини Галичини. У РоÑ?Ñ–Ñ— різко зроÑ?ла чаÑ?тка війÑ?ькового виробництва коштом цивільного, одночаÑ?ні регулÑ?рні Ñ?трайки робітників поєднувалиÑ?Ñ? із загрозою продовольчої кризи. У лютому 1917 року в Петербурзі піÑ?лÑ? хлібних бунтів Ñ?талаÑ?Ñ? Лютнева революціÑ?, імператор Микола II зрікÑ?Ñ? преÑ?толу, влада у Ñ?толиці перейшла до ТимчаÑ?ового урÑ?ду, було проголошено реÑ?публіку й оголошено про Ñ?кликаннÑ? УÑ?тановчих зборів. Ð?а міÑ?цÑ?Ñ… влада зоÑ?ереджувалаÑ?ÑŒ в радах робітників Ñ– Ñ?олдатів, в Ñ?ких більшовикам вдалоÑ?Ñ? вÑ?тановити контроль через популіÑ?Ñ‚Ñ?ьку пропаганду.
4 (17 березнÑ?) 1917 року в Києві за ініціативи поÑ?туповців предÑ?тавники найбільших українÑ?ьких політичних Ñ?ил утворили Ñ?пільний координаційний орган — Центральну Раду. Головою заочно був обраний профеÑ?ор Михайло ГрушевÑ?ький, Ñ?кого тимчаÑ?ово замінÑ?в Володимир Ð?ауменко. Значну чаÑ?тину депутатів Ñ?тановили еÑ?ери та меншовики[38]. Рада швидко заручилаÑ?ÑŒ підтримкою широкого кола народних маÑ? Ñ– Ñ?тала головним предÑ?тавницьким органом українÑ?ької нації — Ñ—Ñ— першим парламентом. У квітні проведено Ð’Ñ?еукраїнÑ?ький національний конгреÑ? 700 делегатів, Ñ?кі виÑ?ловлюють підтримку Центральній Раді. Головою переобирають Михайла ГрушевÑ?ького, а заÑ?тупниками Ñ?оціал-демократа Володимира Винниченка та радикального ліберала СергіÑ? Єфремова. Центральну Раду підтримують Ð’Ñ?еукраїнÑ?ький війÑ?ьковий з'їзд, Ñ?кий утворив УкраїнÑ?ький генеральний війÑ?ьковий комітет (Симон Петлюра); Ñ?елÑ?нÑ?ькі з'їзди, що надÑ?илають Ñ?воїх депутатів, через що було утворено Малу Раду, Ñ?к окремий виконавчий комітет. Винниченку, Ñ?к делегатові від Центральної Ради, ТимчаÑ?овий урÑ?д РоÑ?Ñ–Ñ— відмовив у перемовинах про автономію. Тому в червні 1917 року Рада Ñ?вої умови проголошує у Першому універÑ?алі та Ñ?кликає Ð’Ñ?еукраїнÑ?ькі уÑ?тановчі збори. Утворено урÑ?д — Генеральний Ñ?екретаріат, на чолі з Винниченком. ПіÑ?лÑ? порозуміннÑ? із ТимчаÑ?овим урÑ?дом РоÑ?Ñ–Ñ— у липні було проголошено Другий універÑ?ал, Ñ?кий закріплював автономію України в Ñ?кладі РоÑ?Ñ–Ñ— та права інших народів України (польÑ?ького, єврейÑ?ького Ñ– роÑ?ійÑ?ького), предÑ?тавницькі органи Ñ?ких надіÑ?лали піÑ?лÑ? того Ñ?воїх делегатів до Центральної Ради. Проти універÑ?алу виÑ?тупили Ñ?амоÑ?тійники полку імені Полуботка, чий виÑ?туп придушити допомогли роÑ?ійÑ?ькі війÑ?ька. У жовтні добровольчі загони територіальної Ñ?амооборони об'єдналиÑ?Ñ? в рух «Вільного козацтва» Ñ– провели з'їзд на Ñ?кому обрали почеÑ?ним гетьманом Павла СкоропадÑ?ького. У червні 1917 року ТимчаÑ?овий урÑ?д намагавÑ?Ñ? втілити плани наÑ?тупу на фронті, але «червневий наÑ?туп» проваливÑ?Ñ?, бо війÑ?ька були вже вкрай деморалізовані, ширилиÑ?Ñ? пацифіÑ?Ñ‚Ñ?ькі наÑ?трої, зроÑ?тало дезертирÑ?тво та націоналізаціÑ? війÑ?ькових чаÑ?тин.
У жовтні більшовикам вдалоÑ?Ñ? здійÑ?нити заколот у Петербурзі, а Другий Ð’Ñ?ероÑ?ійÑ?ький з'їзд рад його підтримав. Більшовики утворили Раду народних коміÑ?арів на чолі з Володимиром Леніним. Перший декрет більшовиків був «Про мир» (відозва до війÑ?ькових зупини війну), а другий — «Про землю» (на підтримку Ñ?амозахопленнÑ? Ñ?елÑ?нами земель), що значно збільшило авторитет такої влади. Ð?априкінці жовтнÑ? — на початку лиÑ?топада 1917 року більшовики ДонбаÑ?у взÑ?ли владу в ЛуганÑ?ьку, Макіївці, Горлівці, КраматорÑ?ьку. У Києві натоміÑ?ть 7 (20) лиÑ?топада Третім універÑ?алом проголошуєтьÑ?Ñ? Ñ?амоÑ?тійна УкраїнÑ?ька Ð?ародна РеÑ?публіка в Ñ?кладі федеративної РоÑ?Ñ–Ñ— на теренах 9 українÑ?ьких губерній. ДекларувалиÑ?ÑŒ Ñ?оціаліÑ?тичні обіцÑ?нки про мир, Ñ?оціалізацію землі, 8-годинний робочий день, національну автономію меншин та амніÑ?тію політичних в'Ñ?знів. Ð’Ñ?еукраїнÑ?ький з'їзд рад у грудні 1917 року в Києві на противагу Ð’Ñ?ероÑ?ійÑ?ькому не підтримав більшовиків, проте виÑ?ловивÑ?Ñ? на підтримку Центральної Ради. Тоді більшовики 24-25 груднÑ? на влаÑ?ному з'їзді у Харкові проголошують іншу УÐ?Ð Ð Ñ– розпочинають «війну з буржуазією». ДлÑ? поширеннÑ? Ñ?вого впливу на південні губернії та Дон, що знаходилиÑ?Ñ? під контролем отамана Каледіна, урÑ?д більшовиків Ñ?творює Південний революційний фронт під командуваннÑ?м Володимира Ð?нтонова-ОвÑ?ієнка. У Ñ?ічні червоні війÑ?ька Ð?нтонова-ОвÑ?ієнка та Михайла Муравйова, оголоÑ?ивши ультиматум Центральній Раді, йдуть на Київ, в Ñ?кому Ñ?палахнуло повÑ?таннÑ? робітників заводу «Ð?Ñ€Ñ?енал». Ð?а придушеннÑ? повÑ?таннÑ? було кинуто боєздатні загони, а в бою під Крутами розгромлено недоÑ?відчених захиÑ?ників Києва, Ñ?тудентів та курÑ?антів. 22 Ñ?ічнÑ? 1918 року, за декілька діб до відÑ?тупу з Києва, Центральна Рада в Четвертому універÑ?алі проголоÑ?ила незалежніÑ?ть України. 8 лютого 1918 року червоні війÑ?ька Михайла Муравйова взÑ?ли Київ Ñ– вчинили жахливу різанину, жертвами Ñ?кої Ñ?тали до 3 тиÑ?. оÑ?іб.
У лютому 1918 року в БереÑ?ті підпиÑ?ано мирну угоду між УÐ?Рта Центральними державами. За умовами Ñ?кої Центральні держави визнавали незалежніÑ?ть УÐ?Рта Центральну Раду, до України приєднувалиÑ?Ñ? землі Холмщини та БереÑ?тейщини, надавалаÑ?ÑŒ допомога у боротьбі з більшовиками в обмін на поÑ?тачаннÑ? продовольÑ?тва. Ð?а початку березнÑ? Центральна Рада повертаєтьÑ?Ñ? до Києва, німецькі й авÑ?трійÑ?ькі війÑ?ька виходÑ?ть на Ñ?хідний кордон УÐ?Ð (лініÑ? Стародуб — РильÑ?ьк — Білгород — Валуйки — Кантемирівка — РоÑ?тов), загони Петра Болбочана звільнÑ?ють Крим Ñ– в квітні на кораблÑ?Ñ… ЧорноморÑ?ького флоту підіймають українÑ?ькі прапори. 29 квітнÑ? 1918 року на оÑ?танньому заÑ?іданні Центральна Рада приймає КонÑ?титуцію.
У день прийнÑ?ттÑ? конÑ?титуції УÐ?Рна ХліборобÑ?ькому конгреÑ?Ñ– в Києві конÑ?ервативно-монархіÑ?Ñ‚Ñ?ькі Ñ?или проголошують УкраїнÑ?ьку Державу, війÑ?ькову диктатуру гетьмана Павла СкоропадÑ?ького, колишнього генерал-лейтенанта царÑ?ької армії, що Ñ?пиралаÑ?ÑŒ на війÑ?ькову підтримку Ð?імеччини. Центральна Рада була розпущена, Раду мініÑ?трів очолив Федір Лизогуб. Гетьману вдалоÑ?Ñ? налагодити роботу державного апарату, нормалізувати роботу фінанÑ?ової та Ñ?удової Ñ?иÑ?тем, повернуто приватну влаÑ?ніÑ?ть на землю, Ñ?каÑ?овано 8-годинний робочий день, розпочато українізацію культурного життÑ?, заÑ?новано УкраїнÑ?ьку академію наук на чолі з Володимиром ВернадÑ?ьким, КиївÑ?ький та Кам'Ñ?нець-ПодільÑ?ький універÑ?итети. У червні 1918 року було підпиÑ?ано мирну угоду із більшовиками, але визнаннÑ? від країн Ð?нтанти здобути не вдалоÑ?Ñ?. 11 лиÑ?топада 1918 року закінчилаÑ?ÑŒ Перша Ñ?вітова війна, Ð?імеччина підпиÑ?ала принизливі умови миру, Ñ—Ñ— війÑ?ька покинули Україну. Гетьману довелоÑ?ÑŒ шукати зовнішньої підтримки у Ð?нтанти, він погодивÑ?Ñ? на утвореннÑ? Ð’Ñ?ероÑ?ійÑ?ької федерації народів.
УрÑ?д СкоропадÑ?ького без підтримки німців був повалений антигетьманÑ?ьким повÑ?таннÑ?м під командуваннÑ?м Симона Петлюри. 14 груднÑ? 1918 року була відновлена УкраїнÑ?ька Ð?ародна РеÑ?публіка на чолі з Директорією — колективним органом Ñ?оціаліÑ?тичної опозиції до влади гетьмана. Ð?а чолі Ñ?кої Ñ?тають прорадÑ?нÑ?ький Володимир Винниченко та проантантÑ?ький Симон Петлюра. ОÑ?танній зумів мобілізувати 100 тиÑ?. війÑ?ько, Ñ?ке у битві під Мотовилівкою розбило війÑ?ько СкоропадÑ?ького. 18 груднÑ? ДиректоріÑ? зайнÑ?ла Київ, а СкоропадÑ?ький, зрікшиÑ?ÑŒ булави, евакуювавÑ?Ñ? до Ð?імеччини. У лютому 1919 року під ударами загонів Червоної армії ДиректоріÑ? покидає Київ, й відÑ?тупає на захід. У пошуках порозуміннÑ? із країнами Ð?нтанти з урÑ?ду виводÑ?ть прорадÑ?нÑ?ького Винниченко та Ñ€Ñ?д Ñ?оціаліÑ?тів.
У Білгороді воÑ?ени 1918 року на чолі з Георгієм П'Ñ?таковим був утворений урÑ?д УСРР. У березні III Ð’Ñ?еукраїнÑ?ький з'їзд рад у Харкові прийнÑ?в КонÑ?титуцію УСРР, за Ñ?кою Україну проголошено країною рад. Ð’Ñ?Ñ? влада зоÑ?ереджуєтьÑ?Ñ? в руках делегатів з'їздів, що відбуваютьÑ?Ñ? періодично, а в період між ними владою наділÑ?єтьÑ?Ñ? ВУЦВК під головуваннÑ?м ГригоріÑ? ПетровÑ?ького (одного з майбутніх організаторів Голодомору). Головою урÑ?ду призначено ХриÑ?тиÑ?на РаковÑ?ького. Ð?а початку червнÑ? уÑ?Ñ– радÑ?нÑ?ькі реÑ?публіки уклали «війÑ?ьково-політичний Ñ?оюз» Ñ– формальна незалежніÑ?ть була Ñ?каÑ?ована, розпочато втіленнÑ? політики «воєнного комунізму». 1918 року більшовики заÑ?нували влаÑ?ну партію ВКП(б), з метою розбудови «Ñ?вітлого комуніÑ?тичного майбутнього», заради радикальної перебудови Ñ?уÑ?пільÑ?тва вони прагнули роздмухати «полум'Ñ? Ñ?вітової революції». ІнÑ?трументом доÑ?Ñ?гненнÑ? цілей вони обрали націоналізацію вÑ?ього майна, Ñ?каÑ?уваннÑ? приватної влаÑ?ноÑ?ті, «червоний терор» проти «клаÑ?ових ворогів», карткову Ñ?иÑ?тему розподілу товарів, екÑ?пропріацію хліба в Ñ?елÑ?н — продрозкладку, обов'Ñ?зкову загальну трудову повинніÑ?ть.
МаÑ?ове невдоволеннÑ? воєнним комунізмом перероÑ?тає в Ñ?елÑ?нÑ?ькі повÑ?таннÑ?, найбільше з Ñ?ких в ЄлиÑ?аветграді у травні 1919 року очолив отаман Ð?икифор Григор'єв. Добровольча арміÑ? Білого руху під командуваннÑ?м генерала Ð?нтона Денікіна за допомоги Ñ?ил Ð?нтанти витиÑ?кувала більшовиків з півднÑ?, повертаючи Ñ?тарі царÑ?ькі порÑ?дки. У результаті наÑ?тупу війÑ?ьк ЗСПРбули зайнÑ?ті ДонбаÑ?, КатериноÑ?лав, Харків та ОдеÑ?а. У липні цим Ñ?кориÑ?талаÑ?ÑŒ арміÑ? УÐ?Ð Ñ– розпочала влаÑ?ний наÑ?туп, 30 Ñ?ерпнÑ? вона звільнила Київ. Ð?ле вже наÑ?тупного днÑ? до Ñ?толиці зайшли денікінÑ?ькі війÑ?ька зі Ñ?ходу. Через Ñ?уперечноÑ?ті між командуваннÑ?м Дієвої армії УÐ?Рта УГÐ? Ñ?талаÑ?Ñ? «київÑ?ька катаÑ?трофа», коли українÑ?ькі війÑ?ька опинилиÑ?ÑŒ у «трикутнику Ñ?мерті» між полÑ?ками, білогвардійцÑ?ми та комуніÑ?тами. 1 лиÑ?топада командири УГÐ? вирішують перейти на Ñ?торону Денікіна, а Петлюра з Директорією виїздÑ?ть до Варшави. ЧаÑ?тина війÑ?ьк на чолі з Михайлом ОмелÑ?новичем-Павленком з груднÑ? 1919 по травень 1920 року продовжує боротьбу партизанÑ?ькими заÑ?обами — «Перший зимовий похід». Дії 40 тиÑ?. бійців Революційно-повÑ?танÑ?ькій армії отамана-анархіÑ?та Ð?еÑ?тора Махна на півдні України, в тилу денікінців, дозволили комуніÑ?там на початку груднÑ? 1919 року перейти в контрнаÑ?туп. ВійÑ?ька білогвардійців під командуваннÑ?м Петра ВрангелÑ? відÑ?тупили й заÑ?іли в Криму. За третьої Ñ?проби окупувати Україну більшовики взÑ?ли Ñ?обі на озброєннÑ? вже національні гаÑ?ла, незалежніÑ?ть УСРР, обов'Ñ?зкове знаннÑ? українÑ?ької мови вÑ?іма членами партії. До Ñ?кладу УСРРз управлінÑ?ьких міркувань було приєднано Східний ДонбаÑ?.
ВоÑ?ени 1918 року українці Галичини утворили УкраїнÑ?ьку національну раду, а молоді офіцери — Центральний війÑ?ьковий комітет (Дмитро ВітовÑ?ький). 1 лиÑ?топада 1918 року українÑ?ькі війÑ?ькові захопили владу у Львові (ЛиÑ?топадовий чин) Ñ– вже 13 лиÑ?топада проголоÑ?или ЗахідноукраїнÑ?ьку Ð?ародну РеÑ?публіку. Президентом реÑ?публіки Ñ?тав Євген Петрушевич, а главою урÑ?ду — КоÑ?ть Левицький. У реÑ?публіці вдалоÑ?Ñ? налагодити державне життÑ?, впровадити українÑ?ьку мову Ñ?к державну, 8-годинний робочий день, передачу земель Ñ?елÑ?нам без викупу, гарантувати культурну автономію іншим народам, провеÑ?ти вибори до органів влади. Ð?ле вÑ?е це приходилоÑ?ÑŒ впроваджувати в умовах польÑ?ько-українÑ?ької війни. Ð?а базі ветеранів Легіону Ñ?ічових Ñ?трільців було Ñ?творено УкраїнÑ?ьку галицьку армію (УГÐ?). 22 Ñ?ічнÑ? 1919 року на СофійÑ?ькому майдані в Києві було урочиÑ?то проголошено Ð?кт Злуки двох українÑ?ьких держав, УÐ?Рта ЗУÐ?Ð . Проте полÑ?ки дуже швидко відбили Львів, а навеÑ?ні 1919 року, за допомогою 60-тиÑ?. війÑ?ька інтернованих Францією полÑ?ків з німецької армії під проводом генерала Галлера, розпочали наÑ?туп. УГÐ? відÑ?тупила за Збруч, на початок червнÑ? 1919 майже вÑ?Ñ? ЗУÐ?Рбула окупована Польщею, Румунією Ñ– ЧехоÑ?ловаччиною. У червні УГÐ? провела уÑ?пішну ЧортківÑ?ьку офензиву, проте розвинути наÑ?туп не вдалоÑ?Ñ?. УГÐ? повернула за Збруч длÑ? з'єднаннÑ? з чаÑ?тинами УÐ?Ð . ЧаÑ?тина війÑ?ьк опинилаÑ?Ñ? у ЧехоÑ?ловаччині, де Ñ?тала відома під назвою «українÑ?ької бригади». 21 квітнÑ? 1920 року Польща Ñ– Україна домовилиÑ?Ñ? про те, що кордон має проходити по річці Збруч. За рішеннÑ?м повоєнної Паризької мирної конференції західноукраїнÑ?ькі землі вирішено було передати до Ñ?кладу новоутвореної Польщі. ІÑ?нуваннÑ? Ñ?оціаліÑ?тичної України, колишнього Ñ?оюзника Центральних держав, уможливлювалоÑ?ÑŒ лише в ролі буфера з більшовицькою РоÑ?ією. Ð?е лишаючи надії на перемогу Білого руху в РоÑ?Ñ–Ñ—, офіційно Ñ?хідний кордон Польщі країнами Ð?нтанти було затверджено лише 1923 року. Того ж року урÑ?д ЗУÐ?Рв екзилі Ñ?амоліквідувавÑ?Ñ?. За умовами мирних конференцій БеÑ?Ñ?арабіÑ? переходила під владу Румунії, а ЗакарпаттÑ? — ЧехоÑ?ловаччини.
У квітні 1920 року Петлюрі у Варшаві вдаєтьÑ?Ñ? домовитиÑ?ÑŒ із лідером Польщі, Юзефом ПілÑ?удÑ?ьким щодо Ñ?пільної боротьби проти більшовиків за визнаннÑ? польÑ?ько-українÑ?ького кордону за Збручем (ВаршавÑ?ька угода) Ñ– вже 7 травнÑ? польÑ?ько-українÑ?ькі війÑ?ька відбили Київ. Проте кінна арміÑ? Семена Будьонного швидко повернула Київ та Правобережну Україну, перетнула польÑ?ький кордон Ñ– впритул наблизилаÑ?ÑŒ до Варшави. Лише Ñ?пільні дії польÑ?ько-українÑ?ьких війÑ?ьк у ВаршавÑ?ькій битві 1920 року зуміла зупинити більшовиків й врÑ?тувати Польщу від розгрому — «диво на Ð’Ñ–Ñ?лі». ПіÑ?лÑ? радÑ?нÑ?ько-польÑ?ького перемир'Ñ? у жовтні-лиÑ?топаді 1920 року Червоній армії під командуваннÑ?м Михайла Фрунзе, за допомоги війÑ?ьк Махна, вдалоÑ?Ñ? прорватиÑ?ÑŒ до Криму, розбити залишки Білої армії й вчинити наймаÑ?овіший «червоний терор» по відношенню до Ñ?воїх політичних Ñ?упротивників.
У Ñ?ічні 1921 року між Польщею, УСРРта РСФРРбуло підпиÑ?ано Ризький мир, за Ñ?ким Польща визнавала урÑ?д УСРР, за що отримувала Волинь та Галичину. ДлÑ? УÐ?Рце означало крах ВаршавÑ?ького договору. ЧаÑ?тини армії УÐ?Рпід проводом ЮріÑ? Тютюнника у лиÑ?топаді 1921 року розпочали «Другий зимовий похід», але зазнали поразки у битві під Базаром. ОÑ?таннÑ? велика Ñ?проба збройного протиÑ?тоÑ?ннÑ? більшовикам була здійÑ?нена повÑ?танцÑ?ми ХолодноÑ?Ñ€Ñ?ької реÑ?публіки 1922 та Патріотичного куреню 1923 року.
1921 року більшовикам УкраїнÑ?ької Ñ?оціаліÑ?тичної радÑ?нÑ?ької реÑ?публіки (УСРР) зі Ñ?толицею в Харкові вдалоÑ?Ñ? вÑ?тановити Ñ?вою владу над більшіÑ?тю українÑ?ьких земель. Це ознаменувало поразку УкраїнÑ?ької національної революції. 30 груднÑ? 1922 року РРФСР, УСРР, ЗСФРРта БСРРпідпиÑ?али угоду про Ñ?твореннÑ? Союзу РадÑ?нÑ?ьких СоціаліÑ?тичних РеÑ?публік. Вищі органи федерації відповідали за зовнішню політику, збройні Ñ?или, транÑ?порт Ñ– зв'Ñ?зок, централізовану економічну політику. Столицею нової країни проголошувалаÑ?ÑŒ МоÑ?ква. У Ñ?ічні 1924 року була прийнÑ?та перша КонÑ?титуціÑ? СРСР, 1929 року нова КонÑ?титуціÑ? УСРРофіційно затвердила входженнÑ? реÑ?публіки до Ñ?кладу РадÑ?нÑ?ького Союзу.
За даними перепиÑ?у 1920 року наÑ?еленнÑ? РадÑ?нÑ?ької України Ñ?тановило 25,5 млн оÑ?іб, з них Ñ?ільÑ?ьких жителів 20,9 млн, а міÑ?ьких 4,6 млн[39]. Тривав процеÑ? втрати етнічних українÑ?ьких земель: 1924 року Таганрог був переданий до Ñ?кладу РРФСР, поÑ?тупово було аÑ?имільовано українÑ?тво Кубані, Стародубщини та Слобожанщини. Ð?аціональний рух Визвольних змагань 1917—1921 років продовжував розвиватиÑ?Ñ? не лише на західноукраїнÑ?ьких землÑ?Ñ…, але й на теренах центральної та південно-Ñ?хідної України. Відомим Ñ”, наприклад, повÑ?танÑ?ький рух у Холодному Ярі, Ñ?кий замовчувавÑ?Ñ? радÑ?нÑ?ькою пропагандою.
У 1921—1923 роках на півдні Україні та РоÑ?Ñ–Ñ—, що традиційно були оÑ?новними поÑ?тачальниками зерна, внаÑ?лідок грабіжницької екÑ?пропріації хліба заради міÑ?ьких робітників, розпочавÑ?Ñ? голод. Голодувало приблизно 3,5 млн українÑ?ьких Ñ?елÑ?н, Ñ?ких врÑ?тувала міжнародна Ñ?пільнота та доброчинні організації, такі Ñ?к Ð?мериканÑ?ька адмініÑ?траціÑ? допомоги. 1921 року було проголошено нову економічну політику (нову по відношенню до воєнного комунізму) — химера Ñ?оціалізму й капіталізму. ПоверталаÑ?ÑŒ торгівлÑ? й грошові відноÑ?ини, наймана працÑ?; продрозверÑ?тка на Ñ?елі замінювалаÑ?ÑŒ фікÑ?ованим продуктовим податком; збиткові підприємÑ?тва передавалиÑ?ÑŒ до приватної влаÑ?ноÑ?ті, централізовані галузеві главки державних підприємÑ?тв замінювали територіальні треÑ?ти. УнаÑ?лідок такої політики та завдÑ?ки приватній ініціативі промиÑ?ловіÑ?ть та Ñ?ільÑ?ьке гоÑ?подарÑ?тво швидко відновилиÑ?ÑŒ та перевершили показники 1913 року, з'Ñ?вивÑ?Ñ? прошарок заможних людей — «непмани» та «куркулі» (на Ñ?елі). 1925 року було проголошено курÑ? на індуÑ?тріалізацію, що надалі вартувала мільйонів життів, а 1928 року Ð?ЕП було повніÑ?тю згорнуто.
РадÑ?нÑ?ькою владою здійÑ?нювалаÑ?ÑŒ кампаніÑ? з ліквідації непиÑ?емноÑ?ті Ñ?еред дороÑ?лого наÑ?еленнÑ? — лікнеп. З 1923 року більшовики проводÑ?ть нову національну політику — коренізацію (варіант длÑ? України — українізаціÑ?), що дозволило понизити градуÑ? націонал-політичної напруги й дало шанÑ? проÑ?вити Ñ?ебе націонал-комуніÑ?тичним діÑ?чам, Ñ?кі вважали, що подолати відчуженнÑ? між Ñ?елÑ?нÑ?твом та владою можна лише, Ñ?кщо оÑ?таннÑ? заговорить мовою цього народу. 80 % КП(б)У не були етнічними українцÑ?ми, вони різко виÑ?тупали проти такої політики. Проте Ñ?відомі наркоми оÑ?віти УСРРОлекÑ?андр ШумÑ?ький та Микола Скрипник поÑ?лідовно впроваджували цю політику. До кінцÑ? 1920-Ñ… років, українÑ?ька мова Ñ?тала державною; чаÑ?тка українців Ñ?еред державних Ñ?лужбовців перевищила ½; орієнтовно ¾ навчальних закладів навчали українÑ?ькою. УкраїнізаціÑ? дала поштовх до початку УкраїнÑ?ького національного відродженнÑ? (РозÑ?трілÑ?не відродженнÑ?). Ð?ктивно розвивалоÑ?ÑŒ українÑ?ька культурно-миÑ?тецька Ñ?фера: Ñ?творено робітниче (Гарт) та Ñ?елÑ?нÑ?ьке літературне об'єднаннÑ? (Плуг), Ланка (пізніше МÐ?РС), Ð’Ð?ПЛІТЕ, театр «Березіль» (ЛеÑ?ÑŒ КурбаÑ?), 1927 року Ñ?творено КиївÑ?ьку кіноÑ?тудію (ОлекÑ?андр Довженко), художник Михайло Бойчук започаткував нову школу — «бойчукізм». До України поверталиÑ?ÑŒ політичні емігранти (Михайло ГрушевÑ?ький). З 1919 року з мовчазної згоди більшовицької влади діÑ?ла УÐ?ПЦ під керівництвом митрополита ВаÑ?илÑ? ЛипківÑ?ького. ЕкономіÑ?Ñ‚ Михайло Волобуєв у Ñ?воїй праці «До проблеми українÑ?ької економіки» обґрунтував колоніальний Ñ?татуÑ? українÑ?ької економіки та наголоÑ?ив на необхідноÑ?ті змін. Микола Хвильовий, закликаючи орієнтуватиÑ?Ñ? на західну культуру, виголоÑ?ив знамените гаÑ?ло «Геть від МоÑ?кви!». Пізніше, радÑ?нÑ?ька пропаганда назве ці процеÑ?и «націонал-ухильництвом», в Ñ?кому націонал-комуніÑ?ти «переоцінили Ñ– перебільшили значеннÑ? міÑ?цевих оÑ?обливоÑ?тей».
По Ñ?мерті Леніна 1924 року, розпочалаÑ?Ñ? внутрішньопартійна боротьба за владу. ЙоÑ?ип Сталін, поÑ?лідовно розправившиÑ?ÑŒ з Троцьким, Каменєвим, Зінов'євим, Бухаріним, Риковим, ТомÑ?ьким, розпочав епоха утвердженнÑ? тоталітарного режиму — повного контролю над уÑ?іма Ñ?ферами життÑ? людини та діÑ?льноÑ?ті Ñ?уÑ?пільÑ?тва. Сталін уÑ?влÑ?в радÑ?нÑ?ьку державу Ñ?к фортецю, звідуÑ?іль оточену ворогами, що готові напаÑ?ти в будь-Ñ?кий момент, тому більшовики перейшли від ідей Ñ?вітової революції до побудови комунізму в окремо взÑ?тій державі. 1928 року Сталін отримав вÑ?ÑŽ повноту політичної влади й розпочав втілювати влаÑ?ні ідеї в життÑ?. Було проголошено перший п'Ñ?тирічний план розвитку народного гоÑ?подарÑ?тва. ВнутрішнÑ? політика Ñ?концентрувалаÑ?ÑŒ на проведенні форÑ?ованої індуÑ?тріалізації. ДлÑ? Ñ?твореннÑ? міцної продовольчої бази на Ñ?елі було вирішено провеÑ?ти колективізацію — Ñ?творити колгоÑ?пи, а Ñ?амоÑ?тійне Ñ?елÑ?нÑ?тво перетворити на державних Ñ?ільÑ?ьких пролетаріїв. У перший же рік було проведено показовий Ñ?удовий процеÑ? (ШахтинÑ?ька Ñ?права) над «буржуазними шкідниками» у вугільній промиÑ?ловоÑ?ті. Запроваджено карткову Ñ?иÑ?тему, введено Ñ?оціаліÑ?тичні змаганнÑ?, розпочато пропаганду аÑ?кетизму й «затÑ?гуваннÑ? паÑ?ків».
Ð?а Ñ?елі за підтримки комнезамів було розкуркулено 70 % гоÑ?подарÑ?тв заможніших одноÑ?ельців, внаÑ?лідок чого заворушеннÑ? та повÑ?таннÑ? охопили уÑ?Ñ– округи УСРР. Ð’Ñ?ього упродовж 1930 в Україні органами ДПУ було зафікÑ?овано 4098 маÑ?ових виÑ?тупів.[40] ВідповідальніÑ?ть за це Сталін переклав на міÑ?цевих активіÑ?тів. ВоÑ?ени 1931 року примуÑ?ову колективізацію відновили, куркулів виганÑ?ли й депортовували з Ñ?іл. УнаÑ?лідок паÑ?ивного Ñ?противу й неврожаю було зірвано завищені плани хлібозаготівлі, а радÑ?нÑ?ька влада вирішила вижати з Ñ?елÑ?н «за планом». Ð’ Україні цей план втілювали Ð’'Ñ?чеÑ?лав Молотов, Лазар Каганович, СтаніÑ?лав КоÑ?іор. 1932 року прийнÑ?то «закон про п'Ñ?ть колоÑ?ків»[41], Ñ?творювалиÑ?ÑŒ надзвичайні коміÑ?Ñ–Ñ— із хлібозаготівель, «підприємÑ?тва-Ñ?аботажники» заноÑ?илиÑ?ÑŒ на «чорні дошки», в голодних забирали оÑ?таннє. ОдночаÑ?но уведено паÑ?портну Ñ?иÑ?тему з пропиÑ?кою, війÑ?ькові й загони міліції блокували можливіÑ?ть покинути окремі Ñ?ела й територію УСРРта Кубані длÑ? безпаÑ?портних Ñ?елÑ?н. УнаÑ?лідок Голодомору 1932—1933 років померло приблизно 4,65 млн людей (15 % наÑ?еленнÑ?). Демографічні втрати покривали за рахунок переÑ?еленців з РоÑ?Ñ–Ñ—, наприклад, найбільша Ñ?таницÑ? на Кубані, УманÑ?ька, Ñ?тала ЛенінградÑ?ькою. Сам факт голоду замовчували Ñ– приховували Ñ?к від міжнародної Ñ?пільноти, так Ñ– від решти громадÑ?н Союзу. ОдночаÑ?но в Україні було уведено в екÑ?плуатацію підприємÑ?тва, що Ñ?кладають кіÑ?Ñ‚Ñ?к Ñ—Ñ— промиÑ?ловоÑ?ті й донині (ДніпроГЕС, КриворіжÑ?таль, ЗапоріжÑ?таль, Ð?зовÑ?таль, ХарківÑ?ький турбінний Ñ– тракторний, ЛуганÑ?ький паровозобудівний заводи). Велика депреÑ?Ñ–Ñ? в СШÐ? та Ñ?вітова економічна криза переконали радÑ?нÑ?ьке керівництво в правильноÑ?ті курÑ?у, Ñ?ким рухалаÑ?ÑŒ країна.
1930 року було викрито діÑ?льніÑ?ть неіÑ?нуючої антирадÑ?нÑ?ької організації на чолі з Сергієм Єфремовим, заарештовано 474 українÑ?ьких науковцÑ? та релігійних діÑ?ча. 1931 року викрито діÑ?льніÑ?ть неіÑ?нуючого «УкраїнÑ?ького національного центру». Того ж року «Ñ?амоліквідовано» УÐ?ПЦ. У грудні 1932 року українÑ?ьких комуніÑ?тів звинувачено в невірному проведенні національної політики коренізації, наÑ?тупного року Скрипник Ñ– Хвильовий покінчили життÑ? Ñ?амогубÑ?твом. 1934 року Ñ?толицю перенеÑ?ено з Харкова до Києва. Того ж року в СРСРутворено ГУЛÐ?Г — виправно-трудові табори з безкоштовною примуÑ?овою працею в'Ñ?знів. У миÑ?тецтві дозволÑ?єтьÑ?Ñ? лише офіційний напрÑ?м «Ñ?оціаліÑ?тичний реалізм», митці, що хотіли лишитиÑ?Ñ? в живих, приймали умови гри (Павло Тичина, МакÑ?им РильÑ?ький, Григорій Верьовка, Павло Ð’Ñ–Ñ€Ñ?ький). 1935 року запроваджуєтьÑ?Ñ? «Ñ?тахановÑ?ький рух» й понÑ?ттÑ? «ударник праці» на виробництві, через видобуті 14,5 норм вугіллÑ? забійником кадіївÑ?ької шахти ОлекÑ?ієм Стахановим. За результатом форÑ?ованої індуÑ?тріалізації двох п'Ñ?тирічок рівень промиÑ?лового виробництва зріÑ? увоÑ?ьмеро (у порівнÑ?нні з 1913 роком), Ñ?ільÑ?ького — на 13 %. 1936 року ухвалено нову КонÑ?титуцію СРСР(«Ñ?талінÑ?ьку»), 1937 — нову КонÑ?титуцію УСРР. Розпочато новий виток репреÑ?ій 1937-1938 років проти «ворогів народу» — «Великий терор». Ð’ Україні було заарештовано 200 тиÑ?., Ñ?трачено 100 тиÑ?. оÑ?іб, Ñ?к діÑ?чів національного відродженнÑ? (Микола Куліш, ЛеÑ?ÑŒ КурбаÑ?, Валер'Ñ?н Підмогильний, Микола Зеров), так Ñ– активних впроваджувачів тоталітаризму (КоÑ?іор, керівництво Ð?КВС, вищий офіцерÑ?ький Ñ?клад армії).
У результаті поразки Білого руху КримÑ?ький півоÑ?трів було включено до Ñ?кладу РРФСР. 15 лиÑ?топада 1920 року було затверджено Ñ?клад КримÑ?ького облаÑ?ного комітету РКП(б), до Ñ?кого було включено Розалію ЗемлÑ?чку (перший Ñ?екретар), Бела Куна (очолив КримÑ?ький ревком), Дмитра УльÑ?нова та інших. Було розгорнуто маÑ?ований червоний терор щодо активних учаÑ?ників Білого руху Ñ– цивільного наÑ?еленнÑ? з неробітничих верÑ?тв, розгромлено кримÑ?ькотатарÑ?ьку партію Міллі Фірка. 18 жовтнÑ? 1921 року утворено кримÑ?ькотатарÑ?ьку національно-територіальну автономію КримÑ?ьку Ð?втономну РадÑ?нÑ?ьку СоціаліÑ?тичну РеÑ?публіку, першим головою Ñ?кої був Саїд-Галієв Сахиб-гару, другим — Велі Ібраїмов. Корінними народами визнавалиÑ?ÑŒ кримÑ?ькі татари та караїми, державні мови — роÑ?ійÑ?ька Ñ– кримÑ?ькотатарÑ?ька. Через продрозверÑ?тку 1920-Ñ… років в Криму Ñ?тавÑ?Ñ? Ñ?ильний голод. РадÑ?нÑ?ька влада офіційно визнала, що від голоду в Криму загинуло близько 100 000 людей, з Ñ?ких 76 000 були кримÑ?ькими татарами, оÑ?кільки вони, кримÑ?ькі татари, Ñ?кладали оÑ?нову Ñ?ільÑ?ьких жителів Криму, а їхній урожай вивозили в «більш важливі» регіони РадÑ?нÑ?ького Союзу[42]. Тому перепиÑ? наÑ?еленнÑ? півоÑ?трова 1926 року показав, що на цей момент наÑ?еленнÑ? Ñ?кладалоÑ?ÑŒ наполовину з роÑ?Ñ–Ñ?н, на чверть з кримÑ?ьких татар, на чверть з українців, німців та євреїв[43]. Ð?а Південному березі розвиваєтьÑ?Ñ? рекреаційна база длÑ? відпочинку робочих країни, утворено піонерÑ?ький табір «Ð?ртек». Впродовж 1920-Ñ… років відбувалиÑ?ÑŒ безплідні Ñ?проби Ñ?творювати єврейÑ?ькі робітничі комуни в Ñ?теповій чаÑ?тині, длÑ? цього почато переÑ?еленнÑ? єврейÑ?ьких колоніÑ?тів в Крим; Ñ–Ñ?нував проєкт Ñ?твореннÑ? ЄврейÑ?ької автономії на півоÑ?трові[44]. 1928 року Сталіним була продовжена руÑ?ифікаціÑ? півоÑ?трову та політика репреÑ?ій проти кримÑ?ьких татар, вперше в Ñ–Ñ?торії радÑ?нÑ?ьких національних реÑ?публік був розÑ?трілÑ?ний голова КримÑ?ької Ð?РСРВелі Ібраїмов. 1937 року поÑ?илені репреÑ?Ñ–Ñ— за національною кримÑ?ькотатарÑ?ькою лінією, 13 жовтнÑ? 1937 Ñ?трачений видатний тюрколог та поет Бекір Чобан-заде, 17 квітнÑ? 1938 в один день була вбита практично вÑ?Ñ? кримÑ?ькотатарÑ?ька інтелігенціÑ?, Ñ?еред Ñ?кої пиÑ?ьменник та журналіÑ?Ñ‚ Ð?Ñ?ан Сабрі Ð?йвазов, заÑ?новник та директор БахчиÑ?арайÑ?ького музею, етнограф, Ñ–Ñ?торик УÑ?еїн БоданінÑ?ький, поет та перекладач Ð?бдулла ЛÑ?тіф-заде та багато інших[45].
За перепиÑ?ом 1931 року на території Західної України проживало 8,9 млн оÑ?іб, у тому чиÑ?лі 5,6 млн українців Ñ– 2,2 млн полÑ?ків[39].
У ці чаÑ?и на землÑ?Ñ… Західної України, що увійшли до Ñ?кладу Польщі Ñ?к «Ñ?хідні креÑ?и», здійÑ?нювалаÑ?Ñ? політика полонізації, поÑ?илювавÑ?Ñ? національний гніт. Українці Ñ?тановили третину наÑ?еленнÑ? ПольÑ?ької реÑ?публіки, тому 300 тиÑ?. полÑ?ків переÑ?елилоÑ?Ñ? на Ñ?хід під чаÑ? програми «оÑ?адництва», а велика кількіÑ?ть галичан змушена була мігрувала за кордон у пошуках роботи. З приходом до влади в результаті державного перевороту 1926 року Юзефа ПілÑ?удÑ?ького тут уÑ?тановивÑ?Ñ? авторитарний режим, знаний Ñ?к «Ñ?анаціÑ?». Політична опозиціÑ? переÑ?лідувалаÑ?Ñ? правовими заÑ?обами й Ñ?иловими методами. По відношенню до національних меншин проводилаÑ?Ñ? політика «культурного придушеннÑ?», Ñ?ка воÑ?ени 1930 року перероÑ?ла в маÑ?ові репреÑ?Ñ–Ñ— проти українÑ?ького наÑ?еленнÑ? Галичини Ñ– Волині («пацифікаціÑ?»). Підрозділи польÑ?ької поліції та армії були введені в більш ніж 800 Ñ?іл, було заарештовано понад 2 тиÑ?. оÑ?іб, ліквідовані українÑ?ькі організації, Ñ?палено близько 500 будинків. Складовою чаÑ?тиною «пацифікації» Ñ?тали українÑ?ькі погроми з боку польÑ?ьких шовініÑ?тичних угруповань. Справа дійшла до того, що в 1932 Ліга Ð?ацій заÑ?удила дії польÑ?ького урÑ?ду щодо українÑ?ького наÑ?еленнÑ?. Відповіддю на нього Ñ?тав підйом націоналіÑ?тичного руху. Ще 1920 року полковник УÐ?Ð , Євген Коновалець Ñ?творив УВО, перетворену 1929 року на Організацію українÑ?ьких націоналіÑ?тів (ОУÐ?) заради підпільної терориÑ?тичної боротьби. Було здійÑ?нено невдалий замах на Юзефа ПілÑ?удÑ?ького. 1921 року у Львові було Ñ?творено Таємний українÑ?ький універÑ?итет, в рік закриттÑ? Ñ?кого, 1925 року Дмитро Левицький заÑ?нував УкраїнÑ?ьке національно-демократичне об'єднаннÑ?, що обрало легальні методи боротьби. Митрополит Ð?ндрей Шептицький також протиÑ?тоÑ?в полонізації та утиÑ?кам церкви. Група членів ОУÐ? за проводом Степана Бандери проводить Ñ€Ñ?д показових політичних вбивÑ?тв: 1933 року — радÑ?нÑ?ького дипломата за Голодомор, 1934 року — мініÑ?тра внутрішніх Ñ?прав БроніÑ?лава Перацького за пацифікацію. Того ж року длÑ? політв'Ñ?знів було Ñ?творено концтабір Береза Картузька, проведено показові Ñ?уди, заарештовано Ñ€Ñ?д діÑ?чів ОУÐ?.
Ð?а Закарпатті мешкало 0,5 млн українців, Ñ?кі мали обмежену автономію в Ñ?кладі Чехо-Словаччини. Ð?а той чаÑ? в краї діÑ?ло 4 політичні течії: мадÑ?рофіли (вважали Ñ?ебе угорцÑ?ми), руÑ?ини (намагалиÑ?ÑŒ Ñ?твердитиÑ?ÑŒ Ñ?к окрема націÑ?), руÑ?офіли (прагнули об'єднаннÑ? з РоÑ?ією) та українофіли, що рішуче поширювали влаÑ?ні ідеї та швидко обігнали конкурентів. У результаті МюнхенÑ?ької змови у жовтні 1938 року було утворено ПідкарпатÑ?ьку РуÑ?ÑŒ (КарпатÑ?ьку Україну), Ñ?ку очолив Ð?вгуÑ?тин Волошин. Ð?ле вже в лиÑ?топаді вона, в результаті ВіденÑ?ького арбітражу була чаÑ?тково окупована Угорщиною. 15 березнÑ? 1939 року Сейм КарпатÑ?ької України проголоÑ?ив незалежну реÑ?публіку. Символами держави обрали Ñ?иньо-жовтий прапор та гімн «Ще не вмерла України». Того ж днÑ? розпочалаÑ?Ñ? оÑ?таточна окупаціÑ? Угорщиною.
Під чаÑ? польÑ?ько-українÑ?ької війни 1918—1919 років, РумуніÑ? загарбала землі Північної Буковини. 1920 року країни Ð?нтанти підпиÑ?али з Румунією БеÑ?Ñ?арабÑ?ький протокол, за Ñ?ким визнали приєднаннÑ? Південної БеÑ?Ñ?арабії. У цих регіонах проживав приблизно 1 млн українців, Ñ?кі зазнали жорÑ?ткої румунізації, хоча й офіційно діÑ?ла УкраїнÑ?ька національна партіÑ? (Володимир Залозецький). 1919 року Ñ?палахнуло ХотинÑ?ьке, а 1924 року на півдні прокомуніÑ?тичне ТатарбунарÑ?ьке повÑ?таннÑ?, Ñ?кі жорÑ?тко придушили. Ð?атоміÑ?ть Північна Буковина надавала перевагу націоналіÑ?тичним ідеÑ?м, тут поширювалиÑ?ÑŒ оÑ?ередки ОУÐ?. 1938 року в країні було запроваджено війÑ?ькову диктатуру, будь-Ñ?ке політичне життÑ? завмерло.
23 Ñ?ерпнÑ? 1939 року, в МоÑ?кві мініÑ?трами закордонних Ñ?прав СРСР(Ð’'Ñ?чеÑ?лав Молотов) та Ð?імеччини (Йоахім фон Ріббентроп) було підпиÑ?ано таємну мирну угоду з таємним доповненнÑ?м про розподіл Ñ?фер впливу в Східній Європі — пакт Молотова — Ріббентропа. Згідно Ñ?кого Західна Польща Ñ?тавала «облаÑ?тю інтереÑ?ів Третього Рейху», СРСР«повертав» Ñ?обі вÑ?Ñ– землі РоÑ?ійÑ?ької імперії та отримував Галичину Ñ– Буковину заради вирівнюваннÑ? кордонів. Вже 1 вереÑ?нÑ? німецькі армії перетнули кордон із Польщею, а ФранціÑ? з Великою Британією, вірні Ñ?оюзницьким договорам, вÑ?тупили у війну на Ñ—Ñ— боці — це Ñ?тало початком Другої Ñ?вітової війни. 17 вереÑ?нÑ? радÑ?нÑ?ькі війÑ?ька перетнули польÑ?ький кордон зі Ñ?ходу. 28 вереÑ?нÑ? СРСРта Ð?імеччина підпиÑ?али договір «Про дружбу Ñ– кордон», а, так звані, «народні збори» західноукраїнÑ?ьких земель підтримали «входженнÑ?» до Ñ?кладу СРСР. У червні 1940 року СРСРприєднав Північну Буковину та БеÑ?Ñ?арабію, Ñ?кі відразу зазнали радÑ?нізації (українізаціÑ?, колективізаціÑ?, індуÑ?тріалізаціÑ?, націоналізаціÑ? майна, деклерикалізаціÑ?, депортаціÑ? 1 млн наÑ?еленнÑ? до Сибіру). У Ñ?кладі УРСРбуло утворено 8 нових облаÑ?тей: ЛьвівÑ?ька, Дрогобицька, ТернопільÑ?ька, СтаніÑ?лавÑ?ька, ВолинÑ?ька, РівненÑ?ька, Чернівецька, ІзмаїльÑ?ька.
22 червнÑ? 1941 року, втілюючи план «БарбароÑ?Ñ?а» з розгрому СРСРта здобуттÑ? «життєвого проÑ?тору на Сході», армії Третього Рейху перейшли в наÑ?туп проти радÑ?нÑ?ьких війÑ?ьк на вÑ?ій протÑ?жноÑ?ті кордону, розпочалаÑ?ÑŒ німецько-радÑ?нÑ?ька війна. Група армій «Південь» була Ñ?прÑ?мована в Україну. КількіÑ?не Ñ?піввідношеннÑ? техніки та зброї було за радÑ?нÑ?ькими війÑ?ьками, але фактор неÑ?подіваноÑ?ті, пригнічена тоталітарною машиною ініціативніÑ?ть та недоÑ?відченіÑ?ть, каÑ?трованого маÑ?овими репреÑ?Ñ–Ñ?ми, командного Ñ?кладу призвели до катаÑ?трофи. Ð?імці, заÑ?тоÑ?овуючи відточену на європейÑ?ьких країнах тактику бліцкригу, швидко проÑ?увалиÑ?ÑŒ механізованими чаÑ?тинами в тил радÑ?нÑ?ьких війÑ?ьк, оточуючи цілі армії (УманÑ?ький котел 100 тиÑ?. воÑ?ків). Зломивши радÑ?нÑ?ький танковий контрнаÑ?туп у районі Луцьк — Рівне — Броди, німецькі війÑ?ька за кілька тижнів були під Києвом. У вереÑ?ні на Лівобережжі в полон потрапив майже увеÑ?ÑŒ радÑ?нÑ?ький Південно-Західний фронт (660 тиÑ?. воÑ?ків). ПіÑ?лÑ? триміÑ?Ñ?чної оборони у жовтні Ñ?оюзні німцÑ?м румунÑ?ькі війÑ?ька захопили ОдеÑ?у. У лиÑ?топаді розпочалаÑ?Ñ? облога СеваÑ?тополÑ?, що відтÑ?гнула на Ñ?ебе чаÑ?тину німецьких війÑ?ьк, Ñ?кі рухалиÑ?ÑŒ в бік Кавказу. ВідÑ?тупаючи на Ñ?хід, радÑ?нÑ?ька влада викориÑ?товувала тактику «випаленої землі» — евакуаціÑ? підприємÑ?тв разом із робітниками, вивезеннÑ? збіжжÑ?, або його ліквідаціÑ?, руйнуваннÑ? транÑ?портних магіÑ?тралей, підрив ДніпроГЕСу, що Ñ?причинив чиÑ?ленні жертви через затопленнÑ? водами ДніпровÑ?ького водоÑ?ховища.
ПіÑ?лÑ? зриву взимку 1941 року німецького бліцкригу під МоÑ?квою радÑ?нÑ?ькі війÑ?ька, підживлені американо-британÑ?ьким поÑ?тачаннÑ?м зброї, техніки та продовольÑ?тва від нових Ñ?оюзників, невдало Ñ?пробували навеÑ?ні 1942 року перейти в контрнаÑ?туп. Ð’ Україні ці Ñ?проби обернулиÑ?ÑŒ новими котлами (під Харковом, загалом 400 тиÑ?. воÑ?ків). У липні 1942 року німці зайнÑ?ли оÑ?танній наÑ?елений пункт УСРР, у лиÑ?топаді — Кубань Ñ– Північний Кавказ (здійнÑ?ли прапор над ЕльбруÑ?ом), вийшли до Волги в районі Сталінграда. ПіÑ?лÑ? поразок під Ель-Ð?ламейном Ñ– Сталінградом, Третій Рейх втратив головного Ñ?оюзника, Італію, та війÑ?ьково-тактичну перевагу, до першого вже німецького котла потрапило угрупованнÑ? фельдмаршала ПаулюÑ?а. 18 груднÑ? 1942 року радÑ?нÑ?ькі війÑ?ька звільнили перший наÑ?елений пункт УРСР, Ñ?ело Півнівку. Окупувавши північ Італії та вÑ?тановивши там маріонеткову РеÑ?публіку Сало, німці намагалиÑ?ÑŒ перебрати ініціативу на Східному фронті, знов відвоювавши Харків. Ð?ле у Ñ?ерпні 1943 року німці програли КурÑ?ьку битви, а Ñ?оюзні війÑ?ька виÑ?адилиÑ?ÑŒ на півдні Італії. Це оÑ?таточно переломило хід війни та відкрило радÑ?нÑ?ькій війÑ?ьковій машині шлÑ?Ñ… на Захід. Ð?імці намагалиÑ?ÑŒ Ñ?творити оборонний «Східний вал» по правому березі Дніпра, але радÑ?нÑ?ька влада не рахуючи живої Ñ?или, набраної з українців, що повинні були «змити кров'ю» Ñ?ором перебуваннÑ? в німецькій окупації, методично знищувала німецькі війÑ?ька під чаÑ? битви за Дніпро, ЖитомирÑ?ько-БердичівÑ?ької, КорÑ?унь-ШевченківÑ?ької, РівненÑ?ько-Луцької, ЛьвівÑ?ько-СандомирÑ?ької та Східно-КарпатÑ?ької операцій. У травні 1944 року у звільненому Криму радÑ?нÑ?ька влада «за колабораціонізм» проводить примуÑ?ову депортацію кримÑ?ьких татар. У цей чаÑ?, відчуваючи шалену неÑ?тачу в людÑ?ьких реÑ?урÑ?ах, німецьке командуваннÑ? формує дивізію ваффен-СС «Галичина», 11 тиÑ?. воÑ?ків Ñ?кої брали учаÑ?ть у битві під Бродами. 28 жовтнÑ? 1944 року було оÑ?таточно День визволеннÑ? України від фашиÑ?Ñ‚Ñ?ьких загарбників Ñ– знову окуповано РадÑ?нÑ?ьким Союзом. 7 травнÑ? 1945 року Ð?імеччина капітулювала, 8 травнÑ? було оголошено День Перемоги в Європі. 2 вереÑ?нÑ? 1945 року капітулювала ЯпоніÑ? — Друга Ñ?вітова війна завершилаÑ?ÑŒ.
Ð?імецькі окупаційні війÑ?ька приєднали колишні авÑ?тро-угорÑ?ькі землі до Генерал-губернаторÑ?тва, на правому березі Дніпра утворили РайхÑ?коміÑ?аріат Україна зі Ñ?толицею в Рівному та під очільництвом Еріха Коха, Ñ?кий поділÑ?вÑ?Ñ? на 6 генеральних округ: Волинь-ПоділлÑ?, Житомир, Київ, ДніпропетровÑ?ьк, Миколаїв Ñ– ТавріÑ?. ЧаÑ?тково Ñ?творено округи Чернігів Ñ– Харків, планувалаÑ?Ñ? Юзівка. Землі на захід від ДніÑ?тра відійшли до Румунії Ñ?к ТранÑ?ніÑ?тріÑ?. Решта території перебувала під управліннÑ?м війÑ?ькової адмініÑ?трації. Згідно з планом «ОÑ?т», німці макÑ?имально викориÑ?товували міÑ?цеві реÑ?урÑ?и, екÑ?плуатували наÑ?еленнÑ? Ñ?к робочу Ñ?илу, вивозили Ñ—Ñ— до Ð?імеччини (2,2 млн оÑ?тарбайтерів), фізично знищували комуніÑ?тів, євреїв (Бабин Яр), циган та повÑ?танців — загалом більше 4 млн наÑ?еленнÑ?. Ð’ Україні Рух опору мав дві течії: на заході — націоналіÑ?тичний, на Ñ?ході — прорадÑ?нÑ?ький. Ð?імецька розвідка Ð?бвер викориÑ?товувала радикальне крило ОУÐ?(б) «бандерівців» длÑ? диверÑ?ійної роботи, Ñ?творивши батальйони «Ð?ахтігаль» Ñ– «Роланд» з ДУÐ?. Ð?аціоналіÑ?ти натоміÑ?ть Ñ?подівалиÑ?ÑŒ викориÑ?тати німців заради відновленнÑ? українÑ?ької державноÑ?ті — 30 червнÑ? 1941 року ЯроÑ?лав Стецько проголоÑ?ив на загальних зборах «Ð?кт відновленнÑ? УкраїнÑ?ької Держави». За що його разом із Степаном Бандерою було запроторено до концтабору ЗакÑ?енгаузен. МельниківÑ?ьке крило ОУÐ?(м), до розгрому 1942 року, продовжували організовувати похідні групи до Центральної, Південної та Східної України. Ð?а Волині ТараÑ?ом Бульбою-Боровцем була організована «ПоліÑ?ька Січ». 14 жовтнÑ? 1942 року утворено УкраїнÑ?ьку повÑ?танÑ?ьку армію, Ñ?ку пізніше очолив Роман Шухевич, що поÑ?тавила Ñ?обі за мету боротиÑ?Ñ? проти «обох імперіалізмів — роÑ?ійÑ?ького комунізму та німецького націонал-Ñ?оціалізму». ПольÑ?ько-українÑ?ьке національне протиÑ?тоÑ?ннÑ? призвело 1943 року до ВолинÑ?ької трагедії, жертвами Ñ?кої Ñ?тали до 90 тиÑ?. полÑ?ків та 30 тиÑ?. українців. У липні 1944 року, коли в лавах УПÐ? перебувало більше 100 тиÑ?. бійців, було утворено УГВР(Кирило ОÑ?ьмак). РадÑ?нÑ?ький УкраїнÑ?ький штаб партизанÑ?ького руху очолював Тимофій Строкач. Командири партизанÑ?ьких загонів Сидір Ковпак, ОлекÑ?андр Сабуров, вели диверÑ?ійну «рейкову війну» 1943 року, здійÑ?нили КарпатÑ?ький рейд. Відплатою німців Ñ?тали маÑ?ові розÑ?тріли мирного наÑ?еленнÑ? та Ñ?паленнÑ? Ñ?іл за Ñ?півпрацю із партизанами (КорюківÑ?ька трагедіÑ?).
Фронт двічі прокотивÑ?Ñ? територією України, залишивши по Ñ?обі колоÑ?альні руйнуваннÑ?. ЛюдÑ?ькі втрати України Ñ?тановили 8 млн оÑ?іб, з Ñ?ких 4 млн війÑ?ькових (тобто більше половини з 7 млн мобілізованих до РадÑ?нÑ?ької армії було покладено заради перемоги)[c], демографічні — 10-13 млн оÑ?іб[46]. Ð?а території України було зруйновано близько 700 міÑ?Ñ‚ Ñ– Ñ?елищ та 28 тиÑ?Ñ?ч Ñ?іл, з Ñ?ких 250 було Ñ?палено разом із мешканцÑ?ми. Понад 10 мільйонів людей залишилиÑ?Ñ? без даху над головою. У 230 концтаборах Ñ– гетто, а також в інших міÑ?цÑ?Ñ… маÑ?ового знищеннÑ? від рук нациÑ?тів загинуло 5,5 млн людей. Втрати українÑ?ького народу у війні Ñ?тановлÑ?ть 40-44 % від загальних втрат СРСР[47].
У квітні 1945 року делегаціÑ? УРСРна чолі з мініÑ?тром закордонних Ñ?прав Дмитром МануїльÑ?ьким в Ð?ью-Йорку Ñ?тала однією з країн-заÑ?новниць ООÐ?. Того ж року підпиÑ?ано договір про радÑ?нÑ?ько-польÑ?ький кордон, приблизно за лінією Керзона, та про приєднаннÑ? ЗакарпаттÑ?. Ð?а прикордонні з Польщею до 1946 року відбувÑ?Ñ? «обмін наÑ?еленнÑ?м», 1947 року польÑ?ька влада провела депортацію прикордонних українців на новонабуті на заході німецькі землі — операціÑ? «ВіÑ?ла», а радÑ?нÑ?ька виÑ?елила 78 тиÑ?. «ненадійних» українців до Сибіру. Того ж року за радÑ?нÑ?ько-румунÑ?ьким договором офіційно приєднано Північну Буковину та Південну БеÑ?Ñ?арабію, але лівий берег ДніÑ?тра залишивÑ?Ñ? в Ñ?кладі МолдавÑ?ької РСР. Загалом у піÑ?лÑ?воєнні роки за «антирадÑ?нÑ?ькі політичні злочини» було заарештовано 43 тиÑ?. оÑ?іб віком до 25 років, з Ñ?ких 36,3 тиÑ?. у західних облаÑ?Ñ‚Ñ?Ñ…, до заÑ?ланнÑ? відправлено близько 500 тиÑ?. західних українців. ВнаÑ?лідок чиÑ?ленних переÑ?елень, міграцій та депортацій першої половини XX Ñ?толіттÑ? етнічний Ñ?пектр наÑ?еленнÑ? України Ñ–Ñ?тотно змінивÑ?Ñ? в бік зменшеннÑ? чаÑ?ток національних меншин та одночаÑ?ного збільшеннÑ? чаÑ?тки уродженців РоÑ?Ñ–Ñ—. Зібравши більшіÑ?ть етнічних земель в Ñ?кладі УРСРпоза Ñ—Ñ— кордонами залишалиÑ?ÑŒ, а згодом й Ñ?ильно аÑ?имілювалиÑ?ÑŒ, Північна БеÑ?Ñ?арабіÑ?, Лемківщина, Ð?адÑ?Ñ?ннÑ?, Холмщина, ПідлÑ?шшÑ?, БереÑ?тейщина, Стародубщина, ПодоннÑ?, Кубань. 1945 року митрополита ЙоÑ?ипа Сліпого запроторено до табору, а в березні наÑ?тупного року на ЛьвівÑ?ькому Ñ?оборі відбувÑ?Ñ? «Ñ?аморозпуÑ?к УГКЦ», греко-католицька церква переходить у підпіллÑ? й Ñ?тає «катакомбною». Впродовж 1947—1949 років Микита Хрущов проводить швидку радÑ?нізацію західних облаÑ?тей, індуÑ?тріалізуютьÑ?Ñ? міÑ?та, в Ñ?елах Ñ?творюютьÑ?Ñ? колгоÑ?пи, незгодні переÑ?елÑ?ютьÑ?Ñ? на Ñ?хід, або до Сибіру. Бійці УПÐ?, марно Ñ?подіваючиÑ?ÑŒ на те, що Холодна війна Заходу із СРСРперейде в гарÑ?чу фазу, продовжували Ñ?против радÑ?нÑ?ькій владі, перейшовши до тактики боротьби маленькими загонами проти переважаючих Ñ?ил Ð?КВС. ОдночаÑ?но радÑ?нÑ?ька влада намагалаÑ?ÑŒ диÑ?кредитувати повÑ?танців в очах наÑ?еленнÑ? маÑ?овими депортаціÑ?ми, провокаціÑ?ми та пропагандою. 1950 року було вбито головнокомандувача УПÐ? Романа Шухевича й боротьба згаÑ?ла.
РадÑ?нÑ?ький Союз, вирішив у відбудові народного гоÑ?подарÑ?тва обходитиÑ?Ñ? влаÑ?ними Ñ?илами, відмовивÑ?Ñ? від «плану Маршалла» й навіть розпочав підтримку прорадÑ?нÑ?ьких урÑ?дів у Східній Європі, у тому чиÑ?лі й продовольÑ?твом. ДлÑ? українÑ?ького Ñ?елÑ?нÑ?тва це обернулоÑ?Ñ? новим Голодомором 1946—1947 років (його проводив тимчаÑ?ово призначений Лазар Каганович) та 1 млн жертв. 1949 року першим Ñ?екретарем компартії України призначають Леоніда Мельникова. У Ñ?уÑ?пільному житті розгорнулаÑ?ÑŒ ідеологічна боротьба з «українÑ?ьким буржуазним націоналізмом» та проти «безродних коÑ?мополітів», Ñ?ку очолив Ð?ндрій Жданов, та утвердженнÑ? «культу оÑ?оби» Сталіна — «ждановщина».
Швидко розвивалаÑ?ÑŒ наука: під Харковом у П'Ñ?тихатках, де до війни була здійÑ?нена перша в Європі Ñ?дерна реакціÑ?, збудований перший приÑ?корювач елементарних чаÑ?тинок; у Києві Ñ?творено перший в СРСРкомп'ютер. Ð?ле традиції авторитаризму та волюнтаризму окремих оÑ?іб робили Ñ?вою «чорну Ñ?праву» й тут. Так заради оÑ?обиÑ?тих інтереÑ?ів та знищеннÑ? опонентів Трохим ЛиÑ?енко розгорнув кампанію зі знищеннÑ? радÑ?нÑ?ької генетики — «лиÑ?енківщина». 1952 року розгорнулаÑ?ÑŒ кампаніÑ? проти євреїв у медицині — «Ñ?права лікарів».
5 березнÑ? 1953 року помирає Сталін й поÑ?тупово владу в «колегіального правліннÑ?» колишніх Ñ?талінÑ?ьких поÑ?іпак (Лаврентій БеріÑ?, Григорій Маленков, Лазар Каганович, Ð’'Ñ?чеÑ?лав Молотов) перебирає Микита Хрущов. У цій боротьбі він здебільшого Ñ?пиравÑ?Ñ? на маршала ГеоргіÑ? Жукова та українÑ?ьких компартійців. Спочатку Хрущов обирає курÑ? на лібералізацію тоталітарного життÑ? через деÑ?талінізацію — розпочинаєтьÑ?Ñ? епоха «відлиги». 1953 року першим Ñ?екретарем ЦК КПУ призначено ОлекÑ?Ñ–Ñ? Кириченка, 1957 року його змінив Микола Підгорний. За чаÑ?ів Хрущова українÑ?ька партійна номенклатура займе друге міÑ?це у керівництві Союзом, піÑ?лÑ? роÑ?ійÑ?ької. Вихідці з України до 1964 року Ñ?кладали половину ЦК КПРС, Ñ?еред них Ñ– Леонід Брежнєв. 1954 року до Ñ?кладу УРСРна чеÑ?ть «300-річчÑ? возз'єднаннÑ? України з РоÑ?ією» та заради економічного відновленнÑ? було передано КримÑ?ьку облаÑ?ть РРФСР. Силами реÑ?публіки на півоÑ?трів було прокладено ПівнічнокримÑ?ький зрошувальний канал. 1956 року на XX з'їзді КПРС Хрущов у доповіді «Про культ оÑ?оби та його наÑ?лідки» розвінчав «культ оÑ?оби» Сталіна. РозпочавÑ?Ñ? процеÑ? ліквідації ГУЛÐ?Гу, переглÑ?ду Ñ?прав Ñ– реабілітації жертв політичних репреÑ?ій. Проте така реабілітаціÑ? зачіпала українÑ?ьких борців із радÑ?нÑ?ькою владою лише чаÑ?тково, маÑ?ово амніÑ?тували лише за кримінальні правопорушеннÑ?. Так впродовж 1953—1954 років українÑ?ькі політв'Ñ?зні здійнÑ?ли низку табірних повÑ?тань: ВоркутинÑ?ьке, Ð?орильÑ?ьке та КенгірÑ?ьке.
У економічному житті відбувалаÑ?ÑŒ також лібералізаціÑ?. Ð?а території України було утворено 11 економічних районів, уÑ?Ñ? повнота плануваннÑ? в Ñ?ких передавалаÑ?Ñ? раднаргоÑ?пам, але бюрократична машина зламала уÑ?Ñ– процеÑ?и економічного Ñ?амоврÑ?дуваннÑ?. Ð?а Дніпрі заради Ñ?твореннÑ? каÑ?каду ГЕС було затоплено величезні Ñ?ільÑ?ькогоÑ?подарÑ?ькі території. ДніпропетровÑ?ьк Ñ?тав величезним центром ракетобудуваннÑ? (Південмаш). 1957 року завдÑ?ки українÑ?ькому інженерові Сергію Корольову вдалоÑ?ÑŒ запуÑ?тити перший коÑ?мічний Ñ?упутник Землі. 1961 року Юрій Гагарін здійÑ?нив перший коÑ?мічний політ, а наÑ?тупного року Павло Попович Ñ?тав першим українцем в коÑ?моÑ?Ñ–. РозпочалаÑ?Ñ? кампаніÑ? маÑ?ового житлового будівництва «хрущовок», що дозволило значній кількоÑ?ті міÑ?Ñ‚Ñ?н переÑ?елитиÑ?Ñ? з бараків Ñ– комуналок до влаÑ?ного житла. Була проведена пенÑ?ійна реформа, робітників відв'Ñ?зали від підприємÑ?тв, а Ñ?елÑ?н від колгоÑ?пів, видавши їм паÑ?порти. Щоб «наздогнати Ñ– перегнати Ð?мерику» було вирішено активно впроваджувати в Ñ?івозміну кукурудзу, інтенÑ?ифікувати тваринництво, оÑ?воювати цілинні землі КазахÑ?тану, до Ñ?кого виїхала значна кількіÑ?ть українÑ?ької молоді. Заради виконаннÑ? авантюрних планів виробництва продукції маÑ?ово вдавалиÑ?ÑŒ до припиÑ?ок Ñ– відвертих афер, що обернулоÑ?ÑŒ зривами планового поÑ?тачаннÑ? продуктів до магазинів, підвищеннÑ?м цін, Ñ?к наÑ?лідок, «голодні бунти» (Кривий Ріг, ОдеÑ?а, Ð?овочеркаÑ?ьк). Черговий голод через поÑ?уху 1963 року вдалоÑ?Ñ? відвернути поÑ?тачаннÑ?м збіжжÑ? з-за кордону.
У культурно-миÑ?тецькому житті лібералізаціÑ? Ñ?причинила нову хвилю українізації, поÑ?ву «шіÑ?тдеÑ?Ñ?тництва», що протиÑ?тавлÑ?ло Ñ?ебе нормам «Ñ?оцреалізму». З'Ñ?вивÑ?Ñ? «Ñ?амвидав» творів, що не пройшли офіційну цензуру у видавництвах. ОдночаÑ?но нова оÑ?вітнÑ? реформа збільшувала кількіÑ?ть шкіл з роÑ?ійÑ?ькою мовою викладаннÑ?. ДиÑ?идентÑ?ький рух прагнув мирним шлÑ?хом доÑ?Ñ?гти демократизації політичного режиму та Ñ?уÑ?пільÑ?тва. 1959 року молодим юриÑ?том Левком Лук'Ñ?ненком у Львові була утворена підпільна УкраїнÑ?ька робітничо-Ñ?елÑ?нÑ?ька Ñ?пілка, за що його заÑ?удили до розÑ?трілу (вирок було замінено на 15-річне ув'Ñ?зненнÑ?). 1963 року першим Ñ?екретарем ЦК КПУ призначено Петра ШелеÑ?та, Ñ?кий відкрито виÑ?тупав проти руÑ?ифікації навіть у Ñ?воїй книзі «Україно наша РадÑ?нÑ?ька», але заради укріпленнÑ? Ñ?воєї влади Ñ?відомо пригноблював патріотів з іншим баченнÑ?м «українÑ?тва». За його ініціативи було видано багатотомну працю «ІÑ?торіÑ? міÑ?Ñ‚ Ñ– Ñ?іл». 4 вереÑ?нÑ? 1965 року в київÑ?ькому кінотеатрі «Україна» відбулаÑ?Ñ? прем'єра фільму СергіÑ? Параджанова «Тіні забутих предків», на Ñ?кій Іван Дзюба, ВаÑ?иль СтуÑ? та Ð’'Ñ?чеÑ?лав Чорновіл, публічно виÑ?тупили проти арештів інакодумців.
1964 року група опозиційних партійців на чолі з Леонідом Брежнєвим зміÑ?тила Хрущова із займаних поÑ?ад та відправили його на пенÑ?Ñ–ÑŽ. 1965 року в Ñ?ільÑ?ькому гоÑ?подарÑ?тві та промиÑ?ловоÑ?ті розпочалиÑ?ÑŒ «коÑ?игінÑ?ькі реформи», що повертали жорÑ?тку централізацію, а підприємÑ?тва переводилиÑ?ÑŒ на гоÑ?прозрахунок. Ð?а Ñ?елі це викликало укрупненнÑ? колгоÑ?пів та зникненнÑ? великої кількоÑ?ті невеличких «неперÑ?пективних» Ñ?іл та хуторів. Загалом впродовж воÑ?ьмої п'Ñ?тирічки Ñ?оціальний добробут наÑ?еленнÑ? покращувавÑ?Ñ?, але вже з 1970-Ñ… років розпочалаÑ?ÑŒ Ñ?иÑ?темна криза екÑ?тенÑ?ивного шлÑ?ху розвитку економіки. Ð?амаганнÑ? подолати ідеологічну та економічну кризу розвитку держави призвело до поÑ?ви ідей побудови «розвиненого Ñ?оціалізму» заміÑ?ть «оÑ?новної бази комунізму» до 1980 року та «заÑ?тою» в економічному та Ñ?оціальному житті. Ð?а міжнародній арені Ñ?ередина 1970-Ñ… років позначилаÑ?ÑŒ Ñ?пробою налагодити Ñ?тоÑ?унки між ідеологічними таборами Заходу Ñ– Сходу й знÑ?ти напруженнÑ? очікуваннÑ? Ñ?дерної війни — «розрÑ?дка».
1972 року першим Ñ?екретарем ЦК КПУ призначено Володимира Щербицького, протеже Брежнєва. Він зайнÑ?вÑ?Ñ? чиÑ?ткою партійного апарату та розпочав нову хвилю арештів інтелігенції, чаÑ?тину заÑ?уджували, чаÑ?тину відправлÑ?ли до пÑ?ихлікарень, багатьох проÑ?то звільнÑ?ли з роботи. 1976 року було утворено УкраїнÑ?ьку ГельÑ?інÑ?ьку групу з моніторингу дотриманнÑ? СРСРумов ГельÑ?інÑ?ьких угод 1975 року (Микола Руденко, Петро Григоренко, Левко Лук'Ñ?ненко, Іван Кандиба, ВаÑ?иль СтуÑ?, Ð’'Ñ?чеÑ?лав Чорновіл та ін.). Вже наÑ?тупного року більшіÑ?ть Ñ—Ñ— учаÑ?ників було запроторено до таборів. У Ñ?уÑ?пільному житті ширитьÑ?Ñ? руÑ?ифікаціÑ?. У науковому Ñ?ередовищі відбуваютьÑ?Ñ? гоніннÑ? передуÑ?ім на предÑ?тавників гуманітарних диÑ?циплін, «технарі», що забезпечують матеріальну базу ВПК, перебувають у фаворі.
1977 року була прийнÑ?та нова КонÑ?титуціÑ? СРСР, а 1978 нова КонÑ?титуціÑ? УРСР. Заради отриманнÑ? валюти з продажу природних реÑ?урÑ?ів, активно оÑ?воювалиÑ?ÑŒ нафтогазові родовища Сибіру, а через територію України Ñ?илами країн Ñ?оцтабору прокладалаÑ?ÑŒ мережа трубопроводів («Дружба», Уренгой — Ужгород). ЦентралізаціÑ? економічних потоків виÑ?нажувала реÑ?урÑ?и України, не даючи навзаєм навіть можливоÑ?ті оновлювати виробничі потужноÑ?ті (більше половини виробничих фондів у 1980-Ñ… роках виробили Ñ?вій реÑ?урÑ?)[48]. ПриÑ?корюєтьÑ?Ñ? урбанізаціÑ?, 4,6 млн українÑ?ьких Ñ?елÑ?н переїздить до міÑ?Ñ‚. ОдночаÑ?но Ñ?повільнюютьÑ?Ñ? темпи народжуваноÑ?ті, відбуваєтьÑ?Ñ? загальне Ñ?таріннÑ? наÑ?еленнÑ?. БільшіÑ?ть продуктів та Ñ?поживчих товарів Ñ?тає дефіцитними. Ð?априкінці 1979 року СРСРуводить війÑ?ька до Ð?фганіÑ?тану на підтримку прорадÑ?нÑ?ьких Ñ?ил й опинÑ?єтьÑ?Ñ? в міжнародній ізолÑ?ції на фоні падіннÑ? Ñ?вітових цін на вуглеводні, дохід від продажу Ñ?ких дозволÑ?в покривати проблеми в неефективній економіці впав на половину[48].
ПіÑ?лÑ? Ñ?мерті Брежнєва 1982 року відбуваєтьÑ?Ñ? «парад генÑ?еків», що помирають з року в рік на Ñ?воїх поÑ?адах, поки до влади 1985 року не приходить молодий реформатор Михайло Горбачов. Він затÑ?то розпочав заграваннÑ? із капіталіÑ?тичними країнами в пошуках порÑ?тунку влаÑ?ної, згорнув «гонку озброєнь», вивів війÑ?ька з Ð?фганіÑ?тану та дозволив інтеграцію Ð?ДРі ФРÐ?. У внутрішній політиці почав реалізовувати програму реформуваннÑ? економічного (гоÑ?прозрахунок) та лібералізацію Ñ?уÑ?пільного життÑ? (глаÑ?ніÑ?ть). Ці процеÑ?и отримали назву — Перебудова. 26 квітнÑ? 1986 року Ñ?талаÑ?Ñ? аваріÑ? на ЧорнобильÑ?ькій Ð?ЕС, що Ñ?воїм непомітним «радіоактивним полум'Ñ?м» ніби підÑ?вітила уÑ?Ñ– накопичені в радÑ?нÑ?ькому Ñ?уÑ?пільÑ?тві проблеми. У результаті більше 50 тиÑ?. км² українÑ?ької території було уражено, Ñ?отні наÑ?елених пунктів Ñ– 100 тиÑ?. міÑ?цевого наÑ?еленнÑ? було повніÑ?тю відÑ?елено (Прип'Ñ?ть → Славутич). РеформуваннÑ?, Ñ?к Ñ– в чаÑ?и Хрущова, здійÑ?нювалаÑ?ÑŒ волюнтариÑ?Ñ‚Ñ?ькі, так під чаÑ? кампанії із пиÑ?цтвом у Криму та на Закарпатті знищили Ñ–Ñ?торичні виноградники. З іншого боку, Ñ?вобода Ñ?лова швидко заповнювала «білі плÑ?ми» Ñ–Ñ?торичної Ñ?відомоÑ?ті народу й будила національні почуттÑ?, інтелігенціÑ? починає гуртуватиÑ?ÑŒ навколо різних товариÑ?тв («УКУ», «ТовариÑ?тва Лева», «Меморіал», «ТУМ»). 1988 року було утворено УкраїнÑ?ьку ГельÑ?інÑ?ьку Ñ?пілку, Ñ?ку очолив Левко Лук'Ñ?ненко. 1989 року утворюєтьÑ?Ñ? «Ð?ародний рух за перебудову», країною котÑ?тьÑ?Ñ? шахтарÑ?ькі Ñ?трайки, а Щербицького замінюють Володимиром Івашком. 28 жовтнÑ? Верховна Рада відновлює державний Ñ?татуÑ? українÑ?ької мови. 21 Ñ?ічнÑ? 1990 року на відзначеннÑ? Ð?кту злуки ЗУÐ?Ð Ñ– УÐ?Рвід Івано-ФранківÑ?ька через Львів до Києва проÑ?Ñ‚Ñ?гнувÑ?Ñ? «живий ланцюг». У березні того ж року комуніÑ?тична партіÑ? втратила керівну роль, з'Ñ?вивÑ?Ñ? політичний плюралізм та багатопартійніÑ?ть, відбулиÑ?Ñ? перші альтернативні вибори до Верховної Ради. Першою українÑ?ькою політичною партією Ñ?тає УкраїнÑ?ька реÑ?публіканÑ?ька партіÑ? Левка Лук'Ñ?ненка. Ð’ оновленій Раді 125 новообраних депутатів Ñ?формували блок «Ð?ародна Рада» на чолі з Ігорем ЮхновÑ?ьким, а 239 Ñ?уверен-комуніÑ?тів на чолі з Леонідом Кравчуком, Ñ?кий Ñ– очолив парламент, — «За радÑ?нÑ?ьку Ñ– Ñ?уверенну Україну»[48]. 1990 року, через шалений дефіцит продовольÑ?тва та щоб запобігти його відтоку в інші регіони, в Україні вводÑ?ть карткову Ñ?иÑ?тему за Ñ?кої «отоваритиÑ?ь» могли лише громадÑ?ни реÑ?публіки. Того ж року відбуваєтьÑ?Ñ? легалізаціÑ? «катакомбної» УкраїнÑ?ької греко-католицької церкви. Під чаÑ? «параду Ñ?уверенітетів» радÑ?нÑ?ьких реÑ?публік Україна 16 липнÑ? 1990 року також проголошує «Декларацію про державний Ñ?уверенітет», через міÑ?Ñ?ць (12 червнÑ?) піÑ?лÑ? проголошеннÑ? Ñ?уверенітету РоÑ?ією[48].
Ð?е Ñ?проможні подавити війÑ?ьковою Ñ?илою національні заворушеннÑ? в різних куточках СРСРреакційні Ñ?или розпочали підготовку нового Ñ?оюзного договору — «новоогарьовÑ?ький процеÑ?». У відповідь на це у жовтні київÑ?ькі Ñ?туденти вийшли на Майдан Ñ– влаштували голодуваннÑ?, Ñ—Ñ… підтримала громадÑ?ькіÑ?ть, голова урÑ?ду Віталій МаÑ?ол подав у відÑ?тавку — відбулаÑ?ÑŒ «РеволюціÑ? на граніті»[48]. У березні 1991 року на підтримку нового Ñ?оюзу було проведено референдум з двозначними питаннÑ?ми, на Ñ?кому 70 % виÑ?ловилиÑ?ÑŒ за збереженнÑ? Союзу.
У травні-червні 1991 в міÑ?ті Ð?оÑ?івці, на той чаÑ? районному центрі ЧернігівÑ?ької облаÑ?ті, відбулиÑ?Ñ? голодуваннÑ? вчителів та маÑ?ові протеÑ?ти, Ñ?кі отримали розголоÑ? у вÑ?еукраїнÑ?ьких маÑ?медіа та привели до зміни керівників Ð?оÑ?івÑ?ького району.[49][50]
У вереÑ?ні 1991 у Ñ?воїй промові (так звана «котлета по-київÑ?ьки») у Верховній Раді новоÑ?оюзний курÑ? пропагував Ñ– президент СШÐ? Джордж Буш. Ð?е Ñ?подіваючиÑ?ÑŒ на політичне вирішеннÑ? питаннÑ? моÑ?ковÑ?ька партноменклатура вдалаÑ?ÑŒ до змови. 19 Ñ?ерпнÑ? було утворено Державний комітет з надзвичайного Ñ?тану (ДКÐ?С), Горбачова ув'Ñ?знили на його дачі у ФороÑ?Ñ– в Криму, на вулиці МоÑ?кви вивели війÑ?ька. Ð?ле роÑ?ійÑ?ький лідер БориÑ? Єльцин натоміÑ?ть вивів на вулиці людей й 21 Ñ?ерпнÑ? ДКÐ?С пав, компартіÑ? на території РоÑ?Ñ–Ñ— була заборонена. Ð’ Україні комуніÑ?ти Ñ?початку зайнÑ?ли вичікувальну позицію, але 24 Ñ?ерпнÑ? на позачерговому заÑ?іданні Верховної Ради, «виходÑ?чи із Ñ?мертельної небезпеки» опинитиÑ?ÑŒ поза законом Ñ– в Україні, підтримали демократичні Ñ?или й проголоÑ?ували за «Ð?кт проголошеннÑ? державної незалежноÑ?ті».
8 жовтнÑ? 1991 року Верховна Рада прийнÑ?ла закон про громадÑ?нÑ?тво, 14 лиÑ?топада — про державний кордон. Ð?а вÑ?еукраїнÑ?ькому референдумі 1 груднÑ? 1991 року незалежніÑ?ть підтримали 90,3 % наÑ?еленнÑ?, одночаÑ?но першим президентом держави було обрано Леоніда Кравчука, «партіÑ? влади» залишилаÑ?ÑŒ при владі. Вже 2 груднÑ? незалежну Україну визнали Канада та Польща, а за наÑ?тупні 2 міÑ?Ñ?ці ще 90 держав. 24 Ñ?ерпнÑ? 1991 року була прийнÑ?та поÑ?танова «Про війÑ?ькові формуваннÑ? на Україні», а 6 груднÑ? прийнÑ?то закон «Про Збройні Сили України», згідно з Ñ?ким до нової приÑ?Ñ?ги було приведено перших війÑ?ькових. ЦÑ? подіÑ? відзначаєтьÑ?Ñ? Ñ?к день Збройних Ñ?ил України. 8 груднÑ? у Біловезькій пущі лідери БілоруÑ?Ñ–, РоÑ?Ñ–Ñ— та України підпиÑ?али угоду про припиненнÑ? Ñ–Ñ?нуваннÑ? СРСРта утвореннÑ? нового об'єднаннÑ? — СпівдружноÑ?ті Ð?езалежних Держав (СÐ?Д). 25 Ñ?ічнÑ? 1992 року Михайло Горбачов Ñ?клав повноваженнÑ? першого й оÑ?таннього президента СРСР. Українці у Ñ?ічні-лютому 1992 року затвердили Ñ?вій прапор, малий герб, мелодію національного гімну й розпочали розбудову Ñ?амоÑ?тійної держави й ринкової економіки. 1992 року Україна Ñ?тала членом Міжнародного валютного фонду. 1994 року Сполучені Штати, РоÑ?Ñ–Ñ? та Велика БританіÑ? надали Україні «безпекові гарантії» в обмін на відмову від третього за розмірами у Ñ?віті Ñ?дерного арÑ?еналу (БудапештÑ?ький меморандум), країна приєдналаÑ?ÑŒ до Договору про нерозповÑ?юдженнÑ? Ñ?дерної зброї й позбавилаÑ?ÑŒ до 1996 року Ñ?тратегічного озброєннÑ?[51]. Україна, Ñ?к Ñ– інші колишні країни Ñ?оцтабору, потрапила до величезної економічної кризи, але, на відміну від інших країн, не Ñ?промоглаÑ?Ñ? доÑ?татньо швидко й ефективно провеÑ?ти ринкові реформи, одночаÑ?но намагаючиÑ?ÑŒ виконувати обтÑ?жливі длÑ? державного бюджету Ñ?оціальні зобов'Ñ?заннÑ? перед наÑ?еленнÑ?м, тому заÑ?трÑ?гла в перехідному етапі на декілька деÑ?Ñ?тиліть[51]. ПромиÑ?ловіÑ?ть опинилаÑ?ÑŒ у патовій Ñ?итуації, коли вона не мала коштів на модернізацію енергоміÑ?ької Ñ?кладової та одночаÑ?но залежала від роÑ?ійÑ?ьких енергоноÑ?іїв[51]. За чаÑ?ів президентÑ?тва Кравчука ВВП країни впало вдвічі (56 %), Ñ?к за чаÑ?ів Великої депреÑ?Ñ–Ñ— в СШÐ?. ГіперінфлÑ?ціÑ? карбованцÑ? перших років Ñ?тановила тиÑ?Ñ?чі відÑ?отків. Україні вдалоÑ?Ñ? обійти війÑ?ькові конфлікти, що розгорÑ?лиÑ?ÑŒ в інших поÑ?традÑ?нÑ?ьких реÑ?публіках, але вона не змогла Ñ?кориÑ?татиÑ?Ñ? з шанÑ?ів, Ñ?кі відкривалиÑ?Ñ? під чаÑ? розпаду СРСР, через неготовніÑ?ть нових політичних еліт, короткозоріÑ?ть Ñ–Ñ?теблішменту, романтизм національних рухів, Ñ?аботажу з боку Ñ?тарої еліти та притаманне радÑ?нÑ?ькій Ñ?відомоÑ?ті приÑ?тоÑ?уванÑ?тво[48][51].
ЗагоÑ?треннÑ? Ñ?оціально-економічної Ñ?итуації в країні потÑ?гло Ñ?причинило й першу політичну кризу молодої країни — доÑ?трокові вибори президента 1994 року, на Ñ?ких переміг Леонід Кучма, колишній директор Південмашу Ñ– прем'єр-мініÑ?тр, предÑ?тавник «червоного директорату». Вперше було оновлено Ñ– Ñ?клад Верховної Ради. Ð?айбільше міÑ?ць отримали комуніÑ?ти — 96, Ð?ародний рух — 20, СелÑ?нÑ?ька партіÑ? — 18 Ñ– СоціаліÑ?тична партіÑ? — 14, головою було обрано ОлекÑ?андра Мороза, що заÑ?відчило домінуваннÑ? лівих Ñ?ил. Ð?овий парламент затвердив прем'єр-мініÑ?тром ВіталіÑ? МаÑ?ола. Перше президентÑ?тво Кучми позначилоÑ?ÑŒ певною Ñ?табілізацією Ñ?итуації в країні, але не Ñ?тільки завдÑ?ки ефективним реформам, Ñ?кільки заморожуванню Ñ?итуації. 1994 року Ñ?елÑ?ни отримали перші земельні паї в кориÑ?туваннÑ?, але отриманнÑ? повних майнових прав на землю затÑ?гнулоÑ?ÑŒ на деÑ?Ñ?тиліттÑ?, 1999 року було оÑ?таточно ліквідовано КСП. 1995 року було залагоджено КримÑ?ьку кризу Ñ– приборкано Ñ?епаратиÑ?Ñ‚Ñ?ькі намаганнÑ? міÑ?цевих депутатів. 28 червнÑ? 1996 року було прийнÑ?то КонÑ?титуцію — оÑ?новний закон країни, за Ñ?ким було утверджено президентÑ?ько-парламентÑ?ьку форму правліннÑ?; у вереÑ?ні Ð?аціональним банком проведено грошову реформу — запроваджено національну валюту — гривню. ЗавдÑ?ки «багатовекторному» зовнішньополітичному курÑ?ові Кучми Україні вдалоÑ?Ñ? 1995 року Ñ?тати членом Ради Європи, 1996 року підпиÑ?ати Стратегію інтеграції до ЄС, 1997 — Хартію про оÑ?обливе партнерÑ?тво між Україною та Ð?Ð?ТО. Ð?а Ñ?хідному фланзі 1997 року було оÑ?таточно поділено ЧорноморÑ?ький флот, 18 % Ñ?кого діÑ?талоÑ?Ñ? Україні, а за РоÑ?ією залишалаÑ?ÑŒ війÑ?ьково-морÑ?ька база в СеваÑ?тополі до 2017 року. Ð’ обмін на це Україна за «Договором про дружбу» отримувала визнаннÑ? незалежноÑ?ті та державних кордонів. ЗавдÑ?ки проведеному роздержавленню провідних підприємÑ?тв (приватизаціÑ?), головні галузі економіки опинилиÑ?ÑŒ в руках невеликої кількоÑ?ті нових олігархів (Павло Лазаренко) та Ñ?тарих «червоних директорів» (Юхим ЗвÑ?гільÑ?ький), людей наближених до владних кіл (Віктор Пінчук), та предÑ?тавників роÑ?ійÑ?ького капіталу (Вадим Ð?овинÑ?ький). Як результат, зменшеннÑ? конкуренції Ñ?к на внутрішньому ринку, так Ñ– Ñ?тоÑ?овно імпорту продукції в певних галузÑ?Ñ… (наприклад, паливо-маÑ?тильних матеріалів)[51][52].
У березні 1998 року вперше парламентÑ?ькі вибори проведено за мішаною (пропорційно-мажоритарною) Ñ?иÑ?темою, 225 депутатів було обрано в одномандатних виборчих округах, а 225 — за Ñ?пиÑ?ками від політичних партій Ñ– блоків у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. За підÑ?умками голоÑ?уваннÑ? чотиривідÑ?отковий бар'єр подолали КПУ (24,65 %), Ð?ародний рух (9,4 %), виборчий блок Ñ?оціаліÑ?тів та партії Ñ?елÑ?н «За правду, за народ, за Україну!» (8,6 %), ПартіÑ? зелених (5,4 %), Ð?ародно-демократична партіÑ? (5 %), Ð’Ñ?еукраїнÑ?ьке об'єднаннÑ? «Громада» (майже 4,7 %; 16), ПрогреÑ?ивна Ñ?оціаліÑ?тична партіÑ? України (4 %). Головою Верховної Ради було обрано Івана Плюща. ПрезидентÑ?ькі вибори 1999 року в другому турі вдруге виграв Кучма, Ñ?кий заручивÑ?Ñ? підтримкою олігархів й повторив єльцинÑ?ький уÑ?піх 1996 року, Ñ?к єдина альтернатива комуніÑ?там. Лідер національно-демократичних Ñ?ил Ð’'Ñ?чеÑ?лав Чорновол трагічно загинув до виборів. За другого президентÑ?тва Кучма за допомоги молодих реформаторів, прем'єр-мініÑ?тра Віктора Ющенка та його заÑ?тупника Юлії Тимошенко, зумів доÑ?Ñ?гти певного економічного зроÑ?таннÑ?. Здебільшого, лише через чаÑ?тковий вивід з тіні економіки держави[52]. Позитивно вплинуло на приÑ?кореннÑ? державотворчих процеÑ?ів Ñ– проведеннÑ? реформ формуваннÑ? парламентÑ?ької більшоÑ?ті депутатами 11 парламентÑ?ьких груп Ñ– фракцій та позафракційними, Ñ?ка підтримувала дії урÑ?ду Ющенка.
16 квітнÑ? 2000 року за народною ініціативою відбувÑ?Ñ? Ð’Ñ?еукраїнÑ?ький референдум. Понад 80 % виборців, що взÑ?ли учаÑ?ть у голоÑ?уванні, виÑ?ловилиÑ?ÑŒ за Ñ?твореннÑ? двопалатного парламенту, Ñ?короченнÑ? чиÑ?ла депутатів з 450 до 300, ліквідацію депутатÑ?ької недоторканноÑ?ті, право Президента доÑ?троково припинÑ?ти повноваженнÑ? ВРУ. Проте рішеннÑ? референдуму так Ñ– не було втілено у життÑ?. Ð?авеÑ?ні 2001 року політичне положеннÑ? Кучми підкоÑ?ив «каÑ?етний Ñ?кандал» Ñ– вбивÑ?тво журналіÑ?та ГеоргіÑ? Гонгадзе. ЗапиÑ?и майора Служби безпеки України Миколи Мельниченка, зроблені ним у кабінеті президента, Ñ?відчили про причетніÑ?ть до цього й інших резонанÑ?них злочинів предÑ?тавників найвищих ешелонів влади. Країною прокотилиÑ?ÑŒ акції «Україна без Кучми!». ДемонÑ?траціÑ? 9 березнÑ? 2001 року завершилаÑ?ÑŒ Ñ?утичками з поліцією, а 18 учаÑ?ників акції були заÑ?уджені від 2 до 5 років ув'Ñ?зненнÑ?. Того ж року урÑ?д реформаторів було відправлено у відÑ?тавку.
За результатами парламентÑ?ьких виборів 2002 року політичний Ñ?пектр у Верховній Раді предÑ?тавлÑ?ли блоки «Ð?аша Україна» Ющенка (23,55 %), комуніÑ?ти (20,01 %), пропрезидентÑ?ький «За єдину Україну!» (11,79 %) та блок Юлії Тимошенко (7,25 %), Ñ?оціаліÑ?ти (6,87 %) та медведчуківÑ?ький проєкт СДПУ(о) (6,27 %). ПарламентÑ?ьку більшіÑ?ть було Ñ?формовано на базі пропрезидентÑ?ьких Ñ?ил, за допомоги мажоритарників перемогу опозиції було знівельовано. Того ж року Україна потраплÑ?Ñ” до міжнародної ізолÑ?ції через Ñ?кандал навколо продажу радарів «Кольчуга» Саддамові ХуÑ?ейну під чаÑ? війни в Іраку та збиттÑ? роÑ?ійÑ?ького літака над Чорним морем з 72 громадÑ?нами Ізраїлю під чаÑ? Ñ?пільних роÑ?ійÑ?ько-українÑ?ьких війÑ?ькових навчань.
За результатами першого туру президентÑ?ьких виборів 31 жовтнÑ? 2004 року голоÑ?и виборців розподілилиÑ?Ñ? таким чином: Віктор Ющенко (39,26 % голоÑ?ів), Віктор Янукович (39,11 %), ОлекÑ?андр Мороз (5,82 %), Петро Симоненко (4,97 %). ПіÑ?лÑ? першого туру підтримати Ющенка закликали інші кандидати, ОлекÑ?андр Мороз та Ð?натолій Кінах, Віктора Януковича — Ð?аталіÑ? Вітренко. Під чаÑ? другого туру 21 лиÑ?топада відбулиÑ?Ñ? чиÑ?ленні махінації на півдні та Ñ?ході на кориÑ?ть Ñ?тавленика Кучми, прем'єр-мініÑ?тра Віктора Януковича, Ñ?кого в результаті було офіційно оголошено президентом. ЧиÑ?ленні прибічники кандидата від опозиції, Віктора Ющенка, того ж днÑ? вийшли на Майдан Ð?езалежноÑ?ті в Києві на захиÑ?Ñ‚ Ñ?вої голоÑ?ів — розпочалаÑ?Ñ? Помаранчева революціÑ?. За результатами Ñ?удового розглÑ?ду Верховний Суд України Ñ?каÑ?ував результати другого туру, було оголошено про третій тур 26 груднÑ?, на Ñ?кому перемогу здобув Ющенко (51,99 %). Під чаÑ? Помаранчевої революції до України була прикута увага вÑ?ієї Ñ?вітової преÑ?и. Ð?а переголоÑ?уваннÑ? до України приїхала рекордна кількіÑ?ть міжнародних Ñ?поÑ?терігачів (12 тиÑ?. оÑ?іб). ІнавгураціÑ? нового президента відбулаÑ?ÑŒ 23 Ñ?ічнÑ? 2005 року. Як політичний компроміÑ? Верховна Рада більшіÑ?тю перетворила форму правліннÑ? в країні на парламентÑ?ько-президентÑ?ьку.
За роки президентÑ?тва Ющенка економіка України відновила показники ВВП 1990 року, отримала інвеÑ?тиції із заходу, 2008 року Ñ?тала членом Світової організації торгівлі, але Ñ?вітова економічна криза того ж року обвалила ВВП на третину. «Газові війни» з РоÑ?ією закінчилиÑ?ÑŒ 2009 року підпиÑ?аннÑ?м у МоÑ?кві прем'єр-мініÑ?тром Юлією Тимошенко вкрай невигідних умов поÑ?тачаннÑ? газу до країни. У політичному житті відбувÑ?Ñ? розвал помаранчевої команди, Тимошенко перейшла до опозиції. Ð?а доÑ?трокових парламентÑ?ьких виборах 2007 року ПартіÑ? регіонів Януковича отримала більшіÑ?ть міÑ?ць у парламенті.
7 лютого 2010 року Віктор Янукович в результаті перемоги в другому турі президентÑ?ьких виборів Ñ?тав президентом України. 11 березнÑ? було Ñ?формовано новий урÑ?д на чолі з Миколою Ð?заровим. Він різко змінює політичне життÑ? в бік авторитаризму, повертаючи конÑ?титуційні норми президентÑ?ько-парламентÑ?ької держави Кучми, запроторюючи Ñ?вою політичну опонентку Юлію Тимошенко до в'Ñ?зниці. Відразу укладає з РоÑ?ією «ХарківÑ?ькі угоди», за Ñ?кими в обмін на знижку ціни на газ термін диÑ?локації флоту РоÑ?Ñ–Ñ— у СеваÑ?тополі подовжуєтьÑ?Ñ? до 2042 року. Вже 27 квітнÑ? цю угоду Ñ?инхронно ратифікували Верховна Рада Ñ– Державна дума. Економічна політика урÑ?ду прем'єр-мініÑ?тра Миколи Ð?зарова призводить 2013 року Україну на межу дефолту й до економічної кризи. Того ж року РоÑ?Ñ–Ñ— вдалоÑ?Ñ? запобігти підпиÑ?анню Угоди про аÑ?оціацію з ЄвропейÑ?ьким Союзом на ВільнюÑ?ькому Ñ?аміті у лиÑ?топаді, з метою навернути Україну до євразійÑ?ького Митного Ñ?оюзу[53][54]. 30 лиÑ?топада вночі правоохоронці жорÑ?токо розігнали мирну акцію протеÑ?ту незгодних із такою політикою Ñ?тудентів-демонÑ?трантів на Майдані, проти чого повÑ?тали вже тиÑ?Ñ?чі киÑ?н. Так розпочавÑ?Ñ? Євромайдан, Ñ?кий переріÑ? у Революцію гідноÑ?ті.
30 груднÑ? 2013 року на мітингу лідери трьох опозиційних партій, Віталій Кличко, Олег ТÑ?гнибок Ñ– Ð?Ñ€Ñ?еній Яценюк оголоÑ?и рішеннÑ? про Ñ?твореннÑ? Штабу національного Ñ?противу. Ð?аÑ?тупного днÑ? відбуваєтьÑ?Ñ? Ñ?проба провокації білÑ? будівлі адмініÑ?трації президента. Ð?а Майдані влаштовують поÑ?тійний табір з наметів, у вихідні дні на народне віче збираютьÑ?Ñ? Ñ?отні тиÑ?Ñ?ч прихильників — «Марш мільйонів», організовуєтьÑ?Ñ? автомайдан. ОдночаÑ?но партіÑ? влади зганÑ?Ñ” на провладні мітинги бюджетників та «тітушок», у МаріїнÑ?ькому парку організовують табір Ð?нтимайдану. 8 груднÑ? був знеÑ?ений пам'Ñ?тник Леніну — перша лаÑ?тівка майбутнього ленінопаду. 11 груднÑ?, попри офіційні обіцÑ?нки Ñ?вітовим лідерам не заÑ?тоÑ?овувати Ñ?илу, була здійÑ?нена перша Ñ?проба очиÑ?тити Майдан від мітингувальників. СтійкіÑ?ть демонÑ?трантів змуÑ?ила владу розпочати марудні перемовини. Перед новим роком Янукович отримав від РоÑ?Ñ–Ñ— 15 млрд доларів на підтримку економіки, фактично ж — Ñ?игнал підтримки його авторитарного режиму. 16 Ñ?ічнÑ? 2014 року Верховна Рада пропрезидентÑ?ькою більшіÑ?тю прийнÑ?ла «диктаторÑ?ькі закони», Ñ?кі ще більше підійнÑ?ли напругу в Ñ?уÑ?пільÑ?тві. Ð?априкінці Ñ?ічнÑ? відбуваютьÑ?Ñ? захопленнÑ? адмініÑ?тративних будівель, переважно на заході країни, активні зіткненнÑ? поблизу Ñ?тадіону імені ЛобановÑ?ького, Ñ?проби штурму урÑ?дового кварталу мітингувальниками та перші загиблі (Сергій Ð?ігоÑ?н та Михайло ЖизневÑ?ький). 28 Ñ?ічнÑ? Микола Ð?заров подав у відÑ?тавку, а наÑ?тупного днÑ? Верховна Рада Ñ?каÑ?увала Ñ?вої «диктаторÑ?ькі закони» Ñ– оголоÑ?ила амніÑ?тію «мирним мітингувальникам». Штаб національного Ñ?противу ухвалив рішеннÑ? про початок «мирного наÑ?тупу» до Верховної Ради, що розглÑ?дала зміни до КонÑ?титуції. 18-20 лютого під чаÑ? ходи протеÑ?тувальників до Верховної Ради правоохоронці відкрили вогонь на ураженнÑ?. ЛюдÑ?ькі жертви «Ð?ебеÑ?ної Ñ?отні» заÑ?удила Верховна Рада, чаÑ?тина підрозділів «Беркуту» були виведені з Києва. 21 лютого Янукович вночі тікає до РоÑ?Ñ–Ñ—, Ñ?толицю покидають й інші виÑ?окопоÑ?адовці, виконувачем обов'Ñ?зків президента Ñ?тав Ñ?пікер парламенту ОлекÑ?андр Турчинов.
РоÑ?Ñ–Ñ? заÑ?вила, що призначеннÑ? Турчинова було неконÑ?титуційним[55]. Східний Ñ?уÑ?ід Ñ?кориÑ?тавÑ?Ñ? політичною неÑ?табільніÑ?тю заради доÑ?Ñ?гненнÑ? влаÑ?них геополітичних цілей. У Криму, де офіційно перебували роÑ?ійÑ?ькі війÑ?ька, будівлі парламенту та урÑ?ду автономної реÑ?публіки, українÑ?ькі війÑ?ькові чаÑ?тини беруть «під охорону» війÑ?ькові без розпізнавальних знаків («зелені чоловічки»)[56]. 16 березнÑ? 2014 року під дулами автоматів міÑ?цева влада організовує «референдум» про приєднаннÑ? до РоÑ?ійÑ?ької Федерації. 18 березнÑ? Державна дума РоÑ?ійÑ?ької Федерації офіційно затверджує анекÑ?Ñ–ÑŽ Криму. ОдночаÑ?но РоÑ?Ñ–Ñ? розпочинає деÑ?табілізацію решти України та роздмухує Ñ?епаратиÑ?Ñ‚Ñ?ькі рухи на півдні та Ñ?ході, реалізовуючи влаÑ?ний проєкт «Ð?овороÑ?Ñ–Ñ?» — проголошуютьÑ?Ñ? Донецька та ЛуганÑ?ька народні реÑ?публіки, аналогічні процеÑ?и в Харкові та ОдеÑ?Ñ– були зірвані патріотично налаштованою більшіÑ?тю наÑ?еленнÑ?. У відповідь, 13 квітнÑ? Україна розпочинає антитерориÑ?тичну операцію Ñ?початку Ñ?илами внутрішніх органів, Ñ?ким на допомогу в боротьбі із роÑ?ійÑ?ькими диверÑ?антами та найманцÑ?ми приходÑ?ть війÑ?ькові підрозділи. МобілізуютьÑ?Ñ? маÑ?штабні волонтерÑ?ькі та добровольчі рухи, утворюютьÑ?Ñ? загони народного ополченнÑ? — добробати. У червні 2014 року на доÑ?трокових президентÑ?ьких виборах перемагає Петро Порошенко, Ñ?кий відразу підпиÑ?ує Угоду про аÑ?оціацію з ЄС. Ð?ТО переходить в активну фазу, від терориÑ?тів звільнÑ?ють Слов'Ñ?нÑ?ьк та більшу чаÑ?тину ДонбаÑ?у. Ситуацію уÑ?кладнювало те, що Україна не контролювала значну чаÑ?тину державного кордону з РоÑ?ією, тому терориÑ?ти регулÑ?рно отримували підкріпленнÑ? з-за кордону. 17 липнÑ? 2014 року роÑ?ійÑ?ькі війÑ?ькові збивають малайзійÑ?ький паÑ?ажирÑ?ький літак MH17 над територією України, у відповідь на що західні країни впроваджують перші Ñ?анкції. Ð?априкінці літа прÑ?ме втручаннÑ? роÑ?ійÑ?ьких війÑ?ьк ударами з тилу й обÑ?трілами через державний кордон докорінно змінює Ñ?итуацію й призводить до маÑ?ових втрат під ЗеленопіллÑ?м, ІловайÑ?ьком. 25-28 Ñ?ерпнÑ? роÑ?ійÑ?ькі війÑ?ька зайнÑ?ли Ð?овоазовÑ?ьк, що за 44 км від МаріуполÑ?. Символом Ñ?противу роÑ?ійÑ?ькій агреÑ?Ñ–Ñ— Ñ?тала оборона Донецького аеропорту українÑ?ькими «кіборгами», що тривала 242 доби, довше ніж оборона Сталінграда.
Значні втрати українÑ?ьких Ñ?ил, загроза захопленнÑ? МаріуполÑ? та прориву роÑ?ійÑ?ьких Ñ?ил до Запорізької облаÑ?ті заради Ñ?ухопутного коридору до Криму змуÑ?или керівництво України шукати шлÑ?хи до мирного врегулюваннÑ? конфлікту. За поÑ?ередництва лідерів Франції (ФранÑ?уа Олланд) та Ð?імеччини (Ð?нгела Меркель), так званий «нормандÑ?ький формат», війну намагалиÑ?ÑŒ зупинити підпиÑ?аннÑ?м МінÑ?ьких угод, перші з Ñ?ких були підпиÑ?ані 5 вереÑ?нÑ? 2014 року[57][58][59]. Однією з умов припиненнÑ? вогню з боку Ñ?епаратиÑ?тів було прийнÑ?ттÑ? закону «Про оÑ?обливий порÑ?док міÑ?цевого Ñ?амоврÑ?дуваннÑ? в окремих районах Донецької та ЛуганÑ?ької облаÑ?тей», Ñ?кий Верховна Рада України ухвалила 16 вереÑ?нÑ?, в один день із ратифікацією Угоди про аÑ?оціацію з ЄвропейÑ?ьким Союзом. Зимою 2014—2015 років роÑ?ійÑ?ькі війÑ?ька заради Ñ?прÑ?мленнÑ? лінії розмежуваннÑ? розпочали бої за Дебальцеве, важливий транÑ?портний вузол між Донецьком Ñ– ЛуганÑ?ьком. Ð?ктивні бойові дії знов вдалоÑ?ÑŒ загаÑ?ити за допомогою поÑ?ередництва лідерів Франції та Ð?імеччини й підпиÑ?аннÑ?м нового МінÑ?ького протоколу.
Ð?а доÑ?трокових президентÑ?ьких виборах у червні 2014 року переміг Петро Порошенко, Ñ?кому діÑ?талаÑ?ÑŒ країна в найтÑ?жчому Ñ?тані за вÑ?Ñ–Ñ… попередників — парламентÑ?ька опозиціÑ?, економічна криза, війна. 20 червнÑ? було оголошено одноÑ?тороннє тижневе перемир'Ñ? з одночаÑ?ним ультиматумом пророÑ?ійÑ?ьким найманцÑ?м та міÑ?цевим бойовикам полишити територію країни, піÑ?лÑ? чого розпочалоÑ?Ñ? звільненнÑ? території держави, Ñ?ке було зірване вже неприкритою роÑ?ійÑ?ькою збройною агреÑ?ією. За допомоги західних країн Україні вдалоÑ?Ñ? заморозити війну на лінії розмежуваннÑ?, а РоÑ?Ñ–Ñ— закріпити перманентний Ñ?тан невизначеноÑ?ті на ДонбаÑ?Ñ– в МінÑ?ьких домовленоÑ?Ñ‚Ñ?Ñ…. У жовтні 2014 року відбулиÑ?Ñ? парламентÑ?ькі вибори. До Верховної Ради пройшли Ð?ародний фронт (22 %), Блок Петра Порошенка (22 %), Об'єднаннÑ? «Самопоміч» (11 %),Опозиційний блок (9 %), Радикальна партіÑ? Олега ЛÑ?шка (7 %), Батьківщина (5,5 %). Уперше не потрапили заборонені пізніше комуніÑ?ти. 2015 року президентом було підпиÑ?ано «декомунізаційний пакет законів» й розпочато демонтаж тоталітарного Ñ?падку. Порошенку вдалоÑ?Ñ? за декілька років докорінно реформувати Збройні Ñ?или, але, через Ñ?против командуваннÑ? Ñ?тарої школи, лише наблизити Ñ—Ñ… до Ñ?тандартів Ð?Ð?ТО. Ð?налогічно, половинчаÑ?тим залишилоÑ?ÑŒ реформуваннÑ? іншого Ñ?илового крила — мініÑ?терÑ?тва внутрішніх Ñ?прав. ПеретвореннÑ? міліції на поліцію, твореннÑ? потужної Ð?аціональної гвардії поєднувалоÑ?ÑŒ із розбудовою оÑ?обиÑ?тої «внутрішньої імперії» мініÑ?тром Ð?Ñ€Ñ?еном Ð?ваковим. У лютому 2014 року за вичерпаннÑ? золотовалютних запаÑ?ів розпочалоÑ?Ñ? швидке падіннÑ? курÑ?у національної валюти, подальша війна та падіннÑ? Ñ?вітових цін на метали та продовольÑ?тво опуÑ?тили Ñ—Ñ— курÑ? до 25 гривень за долар у 2015 році[60]. Реальний ВВП країни за 2014 рік впав на 6,0 %, за 2015 рік — на 43,3 %; інфлÑ?ціÑ? за підÑ?умком 2014 року — 24,9 %[61]. За допомоги МВФ та жорÑ?ткій монетарній та фіÑ?кальній політиці вдалоÑ?Ñ? Ñ?табілізувати фінанÑ?овий Ñ?тан країни, наповнити порожню держÑ?карбницю. У економічних реформах Порошенко Ñ?пиравÑ?Ñ? на іноземних Ñ?пеціаліÑ?тів, Ñ?ких було залучено до роботи в урÑ?ді. Серед Ñ?ких був Ñ– колишній грузинÑ?ький президент Міхеіл Саакашвілі, що з чаÑ?ом Ñ?тане в опозицію до президента й значно знизить рейтинг довіри до нього. ОдночаÑ?но він заручивÑ?Ñ? підтримкою олігархічних кіл великих зрушень, окрім націоналізації Ð?адра Банку Дмитра Фірташа, в процеÑ?Ñ– зламу вибудованої Кучмою Ñ?иÑ?теми великої влаÑ?ноÑ?ті не відбулоÑ?Ñ?. Ð?авпаки, втеча за кордон, предÑ?тавника «дніпропетровÑ?ьких» ІгорÑ? КоломойÑ?ького, що допомагав у боротьбі із Ñ?епаратиÑ?тами, Ñ?ких підтримували «донецькі», та націоналізаціÑ? ПриватБанку нагадала боротьбу за переділ влаÑ?ноÑ?ті 1990-Ñ… років.
Значні здобутки на зовнішньополітичній арені: підтримка антироÑ?ійÑ?ькими Ñ?анкціÑ?ми, отриманнÑ? безвізового режиму із країнами ЄвропейÑ?ького Союзу, поєднувалиÑ?ÑŒ із потребою долати надÑ?кладні завданнÑ? вÑ?ередині країни. Стара влада на міÑ?цÑ?Ñ… також не бажала змін: відбулоÑ?ÑŒ очищеннÑ? влади від антимайданівців (люÑ?траціÑ?), але чаÑ?ткове. Розпочата боротьба із корупцією, обмежувалаÑ?ÑŒ вироками дрібним поÑ?адовцÑ?м та електронним декларуваннÑ?м, новоÑ?творені Ð?Ð?БУ та Ð?Ð?ЗК у Ñ?воїй роботі відзначилиÑ?ÑŒ Ñ?кандалами. Судова реформа поєднувалаÑ?ÑŒ із призначеннÑ?м на поÑ?ади Ñ?тарих, Ñ?компрометованих Ñ?уддів. ЗатÑ?гувалоÑ?ÑŒ розÑ?лідуваннÑ? злочинів проти майданівців. Щоб протидіÑ?ти в «інформаційній війні» маÑ?ованій Ñ?вітовій роÑ?ійÑ?ький антиукраїнÑ?ькій пропаганді було Ñ?творено МініÑ?терÑ?тво інформаційної політики, Ñ?ке за 5 років, окрім заборони роÑ?ійÑ?ьких Ñ?оціальних мереж, пропагандиÑ?Ñ‚Ñ?ьких ЗМІ, не показало ефективної роботи. 2017 року президент підпиÑ?ав закон «Про оÑ?віту», Ñ?кий зуÑ?трів Ñ?против з боку нацменшин та поÑ?варив із урÑ?дом Угорщини.
19 травнÑ? 2018 року Порошенко підпиÑ?ав Указ, Ñ?ким набрав чинноÑ?ті рішеннÑ? Ради національної безпеки Ñ– оборони про оÑ?таточне припиненнÑ? учаÑ?ті України у Ñ?татутних органах СпівдружноÑ?ти Ð?езалежних Держав.[62][63] Станом на лютий 2019 року Україна мінімізувала Ñ?вою учаÑ?ть у СпівдружноÑ?ті Ð?езалежних Держав до критичного мінімуму та фактично завершила Ñ?вій вихід. Верховна Рада України ніколи не ратифікувала вÑ?туп, тобто Україна ніколи не була членом СÐ?Д.[64]
21 лютого 2019 Ñ€. було внеÑ?ено зміни до КонÑ?титуції України, норми про Ñ?тратегічний курÑ? України на членÑ?тво в ЄвропейÑ?ькому Союзі та Ð?Ð?ТО закріплені у преамбулі ОÑ?новного Закону, трьох Ñ?таттÑ?Ñ… та перехідних положеннÑ?Ñ….[65]
ЗатÑ?гуваннÑ? із продажем влаÑ?ної кондитерÑ?ької фабрики у Липецькій облаÑ?ті РоÑ?Ñ–Ñ—, Ñ?кандал із викориÑ?таннÑ?м офшорів длÑ? мінімізації Ñ?плачуваних податків (панамагейт) теж не Ñ?приÑ?ли виÑ?окому рейтингові президента. Ð?авіть Ñ–Ñ?торичне здобуттÑ? автокефалії від Ð’Ñ?еленÑ?ького патріарха ВартоломіÑ? (томоÑ?) та Ñ?твореннÑ? незалежної ПравоÑ?лавної церкви України не допомогли повернути розтрачену довіру в українÑ?ького народу. Це була одна з найефективніших п'Ñ?тирічок українÑ?ького державотвореннÑ?, але й одна з найÑ?уперечливіших, коли президентові довелоÑ?ÑŒ долати невідкладні виклики Ñ?учаÑ?ноÑ?ті, не маючи змоги оÑ?таточно порвати із минулим.
21 квітнÑ? 2019 року в другому турі президентÑ?ьких виборів переміг актор Ñ– шоумен Володимир ЗеленÑ?ький, Ñ?кий зумів конÑ?олідувати протеÑ?тні наÑ?трої різноманітного політичного Ñ?пектра навколо влаÑ?ної харизматичної оÑ?обиÑ?тоÑ?ті й отримати 73,23 % голоÑ?ів виборців. 20 травнÑ? відбулаÑ?Ñ? церемоніÑ? інавгурації, піÑ?лÑ? Ñ?кої ЗеленÑ?ький оголоÑ?ив про розпуÑ?к Верховної Ради та призначив доÑ?трокові вибори[66]. Позачергові парламентÑ?ькі вибори 21 липнÑ? дозволили новоÑ?твореній пропрезидентÑ?ькій партії Слуга народу вперше в Ñ–Ñ?торії незалежної України отримати абÑ?олютну більшіÑ?ть міÑ?ць (248). Спікером парламенту було обрано голову партії — Дмитра Разумкова. МонобільшіÑ?ть змогла Ñ?амоÑ?тійно, без формуваннÑ? коаліцій, 29 Ñ?ерпнÑ? Ñ?формувати урÑ?д Ñ– затвердити ОлекÑ?Ñ–Ñ? Гончарука на поÑ?аді прем'єр-мініÑ?тра[67]. 4 березнÑ? 2020 року через падіннÑ? ВВП на 1,5 % (заміÑ?ть 4,5 % зроÑ?таннÑ? на момент обраннÑ?) Верховна Рада звільнила урÑ?д Гончарука[68], новим прем'єр-мініÑ?тром Ñ?тав ДениÑ? Шмигаль[69].
28 липнÑ? 2020 Ñ€. в Любліні Литва, Польща та Україна Ñ?творили ініціативу «ЛюблінÑ?ький трикутник», метою Ñ?кої Ñ” подальша Ñ?півпрацÑ? між трьома Ñ–Ñ?торичними країнами Речі ПоÑ?политої та подальша інтеграціÑ? України та вÑ?туп до ЄС та Ð?Ð?ТО.[70]
У 2020 році Ð’. ЗеленÑ?ький призначив головою ТКГ Кравчука, а його заÑ?тупником на цій поÑ?аді — Фокіна. Головою ОфіÑ?у Президента Ñ?тав Єрмак, мініÑ?тром оÑ?віти — Шкарлет. Ð?ваков, попри обіцÑ?нки, й доÑ?Ñ– глава МВС. Було два гучних Ñ?кандали: переÑ?трілка у Броварах та зґвалтуваннÑ? у Кагарлику. Країною пройшлаÑ?ÑŒ Ñ?еріÑ? протеÑ?тів, Ñ?уÑ?пільне невдоволеннÑ? зроÑ?тає. 27 липнÑ? почалоÑ?Ñ? безÑ?трокове перемир'Ñ? з так званими «ЛÐ?Р» та «ДÐ?Р». Станом на 25 Ñ?ерпнÑ? жоден українÑ?ький війÑ?ьковий не загинув, хоча бойовики інколи порушують режим тиші, ЗСУ не відповідає. 2 лютого 2021 року указом Президента було заборонено телетранÑ?лÑ?цію пророÑ?ійÑ?ьких телеканалів «112 Україна», NewsOne та ZIK[71][72]. РішеннÑ?м Ð Ð?БО та Указом Президента від 19 лютого 2021 року було накладено Ñ?анкції на 8 фізичних та 19 юридичних оÑ?іб, Ñ?еред Ñ?ких Ñ” пророÑ?ійÑ?ький політик Віктор Медведчук та його дружина ОкÑ?ана Марченко[73][74].
1 жовтнÑ? 2019 року Леонід Кучма у Ñ?кладі українÑ?ької делегації підпиÑ?ав Формулу Штайнмаєра, що передбачає закріпленнÑ? «Ñ?пеціального Ñ?татуÑ?у» ОРДЛО піÑ?лÑ? проведеннÑ? виборів на поÑ?тійній оÑ?нові. Реакцією на цю подію Ñ?тали протеÑ?тні акції Ð?Ñ– капітулÑ?ції!
РезонанÑ?ним Ñ?тав зрив Ñ?пецоперації українÑ?ьких Ñ?пецÑ?лужб відомої Ñ?к Вагнергейт.
Ð?а червневому Ñ?аміті в БрюÑ?Ñ?елі 2021 року лідери Ð?Ð?ТО повторили рішеннÑ?, прийнÑ?те на БухареÑ?Ñ‚Ñ?ькому Ñ?аміті 2008 року про те, що Україна Ñ?тане членом Ð?льÑ?нÑ?у з Планом дій щодо членÑ?тва (ПДЧ) Ñ?к невіддільною чаÑ?тиною процеÑ?у та правом України визначати Ñ?воє майбутнє Ñ– зовнішню політику, звичайно, без втручаннÑ? ззовні.[75]
17 травнÑ? 2021 року було утворене «Ð?Ñ?оційоване тріо» шлÑ?хом підпиÑ?аннÑ? Ñ?пільного меморандуму між мініÑ?трами закордонних Ñ?прав Грузії, Молдови та України. Ð?Ñ?оційоване тріо — це триÑ?торонній формат длÑ? розширеннÑ? Ñ?півпраці, координації та діалогу між трьома країнами (Ñ?кі підпиÑ?али Угоду про аÑ?оціацію з ЄС) з ЄвропейÑ?ьким Союзом з питань, що Ñ?тановлÑ?ть Ñ?пільний інтереÑ?, пов'Ñ?заних з євроінтеграцією, розширеннÑ? Ñ?півпраці в рамках Східного партнерÑ?тва та зобов'Ñ?заннÑ? щодо приєднаннÑ? до ЄвропейÑ?ького Союзу.[76] Станом на 2021 рік Україна готуєтьÑ?Ñ? офіційно подати заÑ?вку на членÑ?тво в ЄС у 2024 році, аби приєднатиÑ?Ñ? до ЄвропейÑ?ького Союзу у 2030-Ñ… роках.[77]
2 березнÑ? 2020 року було підтверджено перший випадок інфікуваннÑ? COVID-19 у ЧернівцÑ?Ñ….[78] Згодом було введено карантин, закрито кордони й оголошено надзвичайну Ñ?итуацію. ЕпідеміÑ? охопила вÑ?Ñ– облаÑ?ті України. ЩоднÑ? мініÑ?терÑ?тво охорони здоров'Ñ? публікує нову інформацію [Ð?рхівовано 12 Ñ?ерпнÑ? 2021 у Wayback Machine.] про поширеннÑ? пандемії. Через карантинні обмеженнÑ? в країні поÑ?илилаÑ?ÑŒ економічна криза, кількіÑ?ть офіційних безробітних зроÑ?ла на 67 %. 20 березнÑ? вилікувавÑ?Ñ? перший хворий, на той чаÑ? хворі були вже в кількох облаÑ?Ñ‚Ñ?Ñ….[79][80]
23 лютого 2021 року в Україні було зареєÑ?тровано 2 вакцини проти коронавіруÑ?у: AstraZeneca та Pfizer/BioNTech[81][82]. 24 лютого було вакциновано першу людину[83].
![]() | Цей розділ Ñ?татті ще не напиÑ?ано. |
↓ Показувати повніÑ?тю